Слава ЗСУ!

– Що ж...це було досить сміливо з твого боку. Я навіть не очікував такого. Хоча, інколи ти справді мене дивуєш.

– Я дізналася правду. – вона рішуче поглянула йому в сірі очі.

– Ні, ти лише наблизилися до правди. – виправив він.

– Ти можеш дурити їх, але я відразу зрозуміла, що в тобі щось не так. Ти був занадто ідеальним. Що прагнув приховати своє істинне обличчя?

– Гадаєш, я приховую свої справжні наміри? Що ж на твою думку я такого замислив? Минулого разу ти звинувачувала мене в тому, що я працюю з Авреєю.

– Я… не знаю. Поки що.

Зенон підійшов ближче та вихватив з її руки лист Реба.

– Це точно не твоє. – з малою посмішкою на вустах сказав він.

– Цей лист належить Джелу.

– Так. Він його обов’язково отримає, але дещо пізніше.

– Чому?

– Це для блага всіх. Не можна відволікатися на дрібниці.

– Це ж його дядько. Джеліос повинен знати…

– Ходімо. – Зенон вхопив її за руку та потягнув до вітальні. – Може щось вип’єш? – спокійно промовив він дістаючи з шафки дві витончені склянки, зроблені зі справжнього кришталю.

Ніка заперечно похитала головою.

– Як хочеш. Я трохи зволожу горло, якщо ти не заперечуєш… Тільки потрібно щось більш міцніше. – Зенон знову зазирнув до шафки та дістав прозору пляшку з якоюсь темною рідиною, схожою на вино. Він відлив собі трохи у склянку та випив одним ковтком. Ніка весь цей час спостерігала за ним.

– Знаєш, що мені найбільше набридло у всій цій історії? – його голос був доволі спокійним. – Ти.

– Я не розумію...

– Скільки раз ти намагалася все зіпсувати! – він знову налив півсклянки міцного напою та швидко випив. – Я не можу постійно виправляти твої помилки. Я ледь не піддався спокусі стерти твою пам’ять.

– І що тебе спинило?

– Здоровий глузд. Ти – частина нашого плану. Можна навіть сказати, ключ до перемоги. Стерши тобі пам’ять, я зробив би величезну помилку.

Ніка полегшено зітхнула, принаймні до дня Спалаху вона була у безпеці.

– Ти не змусиш мене мовчати. Джеліос дізнається правду. – вона схватила пляшку та під здивованим поглядом Зенона наповнила склянку по вінця.

– Знаю, тому хочу тебе переконати не робити цього. До речі, це дуже міцне питво. – попередив він, коли Ніка піднесла склянку до рота. Маленький ковток перетворився на пекучий вогонь, що безжально обпікав її горло. Глибоко вдихаючи повітря, вона обхватила пальцями шию.

– Випий, це допоможе. – Зенон подав їй ще одну склянку з водою. Ніка швидко випила вміст склянки та відчула значне полегшення.

– Спасибі. Сподіваюся там не було ніякої отрути.

– Ні, лише препарат, що стирає пам’ять. – усміхнувся він. – Жартую.

– Зеноне, ти вмієш бути хорошим. Якби ти не був таким лицеміром, гадаю, ми змогли б стати друзями.

– Коли я втратив пильність, ти врятувала життя Джелу. Це дуже багато значить для мене. Хоча ще більше разів ти зуміла наразити його на небезпеку. Я знову повторю, що ніколи не був тобі ворогом. Я просто прагну…