Слава ЗСУ!

– Захистити Джела. – урвала його вона.

– Вірно. Я обіцяю, що Джеліос все дізнається після того як ми врятуємо Пеліон. Зараз йому не варто перейматися сімейними проблемами. Нехай все залишиться в таємниці.

– А чи не забагато таємниць?

– Просто пообіцяй!

– Гаразд, я обіцяю нічого не говорити Джелу про сьогоднішній день. Проте я не збираюся стояти осторонь і дивитися як ти щось замислюєш.

– Я і не сумніваюся в цьому. Тільки не роби більше подібних дурниць та не втягуй Спаркса. В нього талант все погіршувати. Нехай хлопець живе собі безтурботним життям.

– Вважай, що ми домовилися. Можна тебе дещо запитати?

Зенон кивнув.

– Тільки одне запитання.

– Чому ти відмовився зайняти місце у Раді Пеліону?

– Я просто обрав інший шлях.

– Який з цього зиск? Ти міг отримати владу та визнання…

Він напружив обличчя і повторив:

– Тільки одне запитання.

Коли Ніка повернулася до лабораторії, на неї чекав справжній сюрприз. Даная та Кора влаштували вечірку. Вітальню освічували кольорові ліхтарі, що звисали зі стелі. Мильні бульбашки зависли у повітрі, що було наповнене свіжим ароматом морського бризу. Зак вискочив на стіл та почав танцювати під швидку музику. Кора також кружляла по кімнаті зі склянкою лимонної шипучки.

Даная увібралася у свою найкращу червону сукню, золотисті локони спадали на відкриті плечі. Її обличчя спалахнуло радісною посмішкою, коли вона узріла приголомшену Ніку.

– Подобається? – весело прощебетала вона, підштовхуючи подругу до коктейлів. – Ми з Корою хотіли зробити тобі сюрприз. Знаєш чия це була ідея?

– Твоя? – Ніка ковтнула апельсинового соку.

Даная заперечно похитала головою.

– Ніколи не здогадаєшся. Це все Зенон запропонував. Він хотів, що ми трохи розвіялися. Класний у мене хлопець, чи не так?

– Авжеж.

– Оце розважимося.

Кора підбігла до них.

– Бачиш мильні бульбашки? – вона тицьнула пальцем в одну, але як не дивно та залишися цілою, лише плавно перемістилася у повітрі. – Пам’ятаєш, той прилад, що дозволяв воді зависати у повітрі. Ми лише додали трохи рідкого мила з ароматом морського бризу. От і все.

– Так, вражає. – погодилася Ніка, споглядаючи як Максіон та Латея безтурботно танцювали в іншому кінці вітальні.

– Максіон пообіцяв поводитися добре, якщо ми випустимо його з кімнати. Зак погодився. Зрештою мій удар тацею пішов йому на користь. – радісно відмітила Даная, коли ввімкнулася нова пісня, значно повільніша за попередню.

– Потанцюємо? – м’який голос зливався з красивою мелодією. Обличчя Джеліоса було таким привітним та добродушним водночас, що змусило її посміхнутися вперше за весь день.

– Тут стало зовсім гаряче. Принесу з кухні трохи ванільного морозива. – хитро підморгнула Даная, прошмигнувши біля столу, на якому кумедно витанцьовував Зак.

Ніка так хотіла розповісти Джелу все, що сталося цього дня. Проте щира обіцянка Зенону змусила її мовчати. Можливо, він мав рацію. Якщо той лист справді може зашкодити Джелу? Ні, вона не стане ризикувати всім, заради якоїсь правди, яка могла зруйнувати їхні плани. Тепер всі її зусилля здавалися марними. Все-таки Зенон спромігся свого. Він зумів переконати її.