Слава ЗСУ!

– Ти сказав правду. З Латеєю явно щось сталося.

Даная постукала ложкою по чашці, аби привернути до себе увагу.

– Дівчачий настрій – то занадто складна штукенція. Він може змінюватися через найменшу дрібницю. Гадаю, їй не сподобався сніданок.

– Що? До чого тут сніданок? – пирхнув Максіон.

– Грінки надто пересмажені.

– Це повне безглуздя. Латея ніколи не переймалася такими дурницями.

Даная ледь стримувала свої емоції.

– Ти просто не знаєш дівчат. Ми такі непередбачувані. – вона міцно стиснула ложку у руці, наче збиралася переламати її навпіл.

– Ви завжди все ускладнюєте.

– Аж ніяк. Ти просто не хочеш визнати правду, тому, що вона занадто примітивна та відповідає твоїм високим переконанням. – Даная Лутор обперлася обома ліктями на стіл та зі свистом видихнула повітря.

– Та годі вам. Мені вже набридло слухати цю маячню. Піду пройдуся. – занадто швидко пробелькотіла Ніка, зриваючись на ноги.

– Але ж ми збиралися провести підготовку до дня спалаху. Ти повинна залишитися. – категорично заперечив Зак.

– Я скоро повернуся. Хочу зібратися з думками.

– Не варто гаяти час. – настоював він на своєму.

– Нехай іде. – втрутився Максіон – Ми ж не тримаємо її під замком.

– Спасибі. – Ніка кинула на нього вдячний погляд.

Джеліос поперхнувся омлетом.

– Я піду з тобою. – задихаючись, прохрипів він. Даная подала йому склянку з водою.

– Ні. Я буду поблизу, не варто хвилюватися.

Не зважаючи на відверте несхвалення майже всіх присутніх, Ніка залишила їдальню. Без жодного сумніву вона попрямувала до місця зустрічі. Порожня площа нагнала на неї дивне відчуття безвиході. Здавалося, усі її дії були позбавлені будь-якого сенсу та були марними. Намагаючись не піддаватися страхові, що поступово зростав всередині, Ніка зайшла в кав’ярню. Чудовий аромат свіжої випічки та квітів, що були хаотично розставлені на підвіконнях, долинув до неї з порогу. Її надміру розгублений погляд відразу впав на чоловіка в білій сорочці, що сидів за одним зі столиків.

Ще якусь мить, вона не могла зрушити з місця, наче її ноги стали частиною пошарпаної підлоги. Лише, коли Орен вказав рукою на сусідній стілець, Ніка відчула як мимоволі наближається до нього.

– Чудовий ранок, чи не так? – доволі невимушено проказав він, наче звертався до свого старого приятеля.

– Ти хотів убити мене. – сідаючи на стілець, проказа вона.

– Так. Але це не завадило тобі прийти. – його обличчя витягнулося у широкій посмішці. Орен зиркнув на низеньку офіціантку, що принесла йому овочевий салат та шматок смаженої свинини.

– Тому що, я хочу знати правду. – Ніка все ще не змогла зрозуміти його справжніх намірів.

– Ти вже її знаєш. – сказав він, прожовуючи салат.

– Що вам потрібно?

– Допомога. – Орен відірвався від тарілки з їжею та поважно виглянув у вікно. – Це місце прийшлося мені до вподоби. Краєвид особливо заворожує. – проказав він, милуючись колоною Сонця, що яскраво сяяла на фоні блакитного неба.