Слава ЗСУ!

– Ні, з великою прикрістю мушу повідомити, що я не збираюся вам допомагати. – з неприхованим сарказмом проказала вона, акцентуючи кожне слово.

– У тебе не має вибору. Гадаю, ти не станеш ризикувати життям того хлопця. Як на мене то він справжній ідіот.

– Тідей…– з жахом видихнула Ніка. – Він тут ні до чого. Відпустіть його!

– Звичайно. Нам не потрібні випадкові жертви. Просто виконай моє невеличке прохання.

– Я не віддам вам статуетки. Зенон сховав їх у надійному місці.

Орен похитав головою.

– На цей раз мені потрібен ключ.

– Який ще ключ? – вона відчула повне збентеження, адже нічого не розуміла.

– Нещодавно ми з’ясували, що Реб Кернеус сховав ключ до порятунку. Цей препарат допоможе нам врятуватися під час спалаху. Все таки ця колона – це смертоносна загроза для нас усіх.

– Я не знаю ніякого Реба Кернеуса. – Ніка притулила долоню до лоба, намагаючись впорядкувати думки, що безладно сплуталися в голові. – Стривайте… це ж дядечко Джела.

– Саме так. Отже, ти розумієш про кого йде мова. – його низький голос прозвучав вдоволено.

Вона кивнула.

– Знайди ключ і ми забудемо про нашого спільного знайомого. До речі, цей ключ здатен врятувати чотирьох. Я зовсім не проти поділитися з тобою.

– Я не залишу Пеліон.

– Що ж... ти зробила свій вибір. Тоді загинеш разом з цим нікчемним містом! – аж занадто грубо гаркнув він, вчепившись пальцями у край столу.

Ніка перелякано зіскочила зі стільця та чкурнула до виходу. Вона була вкрай схвильована словами Орена. Виявляється існує ключ, що здатен забезпечити повний захист під час спалаху. Можливо, це був перший крок до перемоги. Проте Ніка навіть й гадки не мала, де шукати цього ключа.

Раптом вона згадала про листа, що виявила у квартирі Зенона. Саме цього листа залишив Реб перед тим як зникнути. Він просив Джела піти до якогось місця у Пеліоні, що безпосередньо пов’язане з його дитинством. Залишилося лише вияснити, що саме Реб Кернеус мав на увазі.

В лабораторії Зак якраз проводив підготовку до дня спалаху. Всі отримали аркуші паперу з чіткими вказівками.

– Мерщій, Ніко! Чому так довго? – помахав рукою Максіон, сидячи на підлозі.

Ніка хотіла підійти до нього, проте Зенон заступив їй шлях.

– Пам’ятай, він й гадки не має про наш задум. Вдавай, наче все так і має бути. – прошепотів він, вручивши їй листка.

Ніка кивнула та вмостилася на дивані поруч з Джеліосом.

– Де ти була?

– Я ж казала: намагалася зібратися з думками.

– Чому з ними не можна зібратися у будинку. Бродити лісом було вкрай нерозважливо.

– Тут занадто людно.

– Припиніть розмови! – суворо наказав Зак, тицяючи пальцем у знервованого Джела.

Ніка прикинулася, наче зацікавлено вивчає свою інструкцію. В ній був лише єдиний пункт: залишитися у будинку та перечекати спалах. Ця безглузда настанова змусила її посміхнутися. Джеліос скоса зиркнув у її папірець та насупився. Він знав істинне завдання Ніки, проте всякий раз намагався про те не думати, або ж попросту змінити такий стан речей. На жаль, це було йому не під силу. Ніка прочитала в його очах відверте невдоволення та хутко сховала фальшиву інструкцію у кишеню.