Слава ЗСУ!

Зак водив металевою паличкою по стіні, на якій була зображена світлова мапа Трояндової площі. Він то зменшував, то збільшував масштаб мапи, розповідаючи, де повинні знаходитися Зенон та Максіон під час спалаху. Ніка уважно прислуховувалася, адже знала, що саме вона займе місце Зенона Рейнола.

Нарешті довга лекція закінчилася і всі розійшлися по своїм кімнатам. В лабораторії залишилися лише Ніка та Джеліос.

– Ти сумуєш за своїм дядечком? – невимушено почала вона.

– Тепер я залишився один. Мій брат в іншому світі, дядечко кудись безслідно зник. Інколи мені здається, що все це сталося через мене. Я не зумів їх вберегти. – він опустив очі собі на руки, щоб приховати провину.

– Джеле, ти ніколи не будеш самотнім. Твої друзі завжди будуть з тобою. – Ніка вже шкодувала, що зачепила цю тему.

– Якщо з вами щось станеться я собі ніколи цього не пробачу.

– Ти ні в чому не винен. В твого дядечка були улюблені місця у Пеліоні? Спогади є дуже важливими, не варто полишати їх.

– Він частенько приводив нас до вежі Шепоту та скляної будівлі. Але чомусь завжди повторював, що серцем Пеліону є не колона Сонця, а старий фонтан на трьох тиграх. Він, наче передчував, що в певний момент колона може вбити нас усіх.

Серце Ніки раптово пересмикнулося. Вона намагалася приховати хвилювання, що спалахнуло в її очах. Виходить, Реб міг сховати препарат у фонтані.

Джеліос засмучено вийшов з лабораторії. Ніка побачила на столі браслет, який вона знайшла під ліжком. Зак вже скінчив досліджувати його, проте так і не зміг пояснити дивовижну силу цього предмету.

Про всяк випадок вона запхнула браслет до кишені. Хтозна, коли Орену знову забагнеться з’явитися в неї на шляху. Все-таки Ніка не мала жодного наміру віддавати йому препарат. Вона зачинилася у кімнаті та з нетерпінням чекала вечора. Нарешті темрява просочилася крізь її відчинене вікно.

Ніка забралася на підвіконня та поглянула на старий кам’яний карниз. Дивне відчуття заполонило її свідомість. Не гаючи часу, вона ступила на карниз та притислася до жорсткої стіни. У темряві їй було важче рухатися. Проте Ніка намагалася не сповільнювати темп. Пригнувшись, вона успішно промайнула вікно, що відділяло її від живоплоту. Раптовий скрипучий звук, змусив її заціпеніти. Хтось відчинив вікно.

– Агов, кудись зібралася? – Латея висунула голову та зиркнула на тьмяну постать Ніки.

– Я просто вирішила подихати свіжим повітрям. – збрехала Ніка.

– Ти створює занадто багато шуму. Ось дивися, як треба. – вона кинула з вікна мотузку та швидко спустилася донизу. – Тепер твоя черга. Краще не зволікай.

Ніка також скористалася мотузкою.

– Спасибі за допомогу.

– Дрібниці. Куди йдемо? – Латея поводилася напрочуд спокійно, що й насторожило Ніку.

– Ти повертаєшся назад до будинку. Сьогодні вранці ти мала поганий вигляд. – Ніка не почула у своєму голосі жодного співчуття, він навпаки був наповнений відвертою ворожістю.

– Мені вже краще. Обіцяю тобі не заважати.

– Тоді, залиш мене в спокої.

– Я нікому не розповім.

– Тільки спробуй! – аж занадто погрозливо просичала Ніка та міцно стиснула губи. Приглушені кроки Латеї переслідували її до самої площі, яку освітлювали яскраві зірки.