Слава ЗСУ!

– Так. Проте, поки що везіння не на нашому боці. – сумно відмітив Зак.

– Ніко, я хочу, щоб ти завжди була у безпеці. – слова Джела були наповнені надією, що поступово розчинялася у тій напруженій атмосфері.

– Я знаю. Пробач, надалі буду обачнішою.

– Ні, цього не достатньо. – заперечив він.

– Пообіцяй, нічого не замислювати. Ми повинні діяти разом. Лише спільними зусиллями можна досягнути цієї мети.

– Гаразд. – видихнула Ніка. – Піду накину щось сухеньке. Вона якнайшвидше покинула вітальню та подалася до своєї кімнати. Сухий одяг та навіть тепла ковдра не змогли позбавити її від холоду, що дедалі посилювався всередині. Що тепер їм робити? Просто чекати дня спалаху? Можливо, Орен вже задумав що-небудь інше. Він бореться за щось вельми вагоме. Наче, якась могутня сила керувала його свідомістю та змушувало до певних дій.

Ніка боялася підвести друзів. Адже покладені на неї обов’язки були занадто великим тягарем. Ранок настав напрочуд швидко. Яскраве сонячне світло проникало в маленьку кімнату через вузьку щілину між гардинами. Не розплющуючи очі, вона прислухалась до тиші та зненацька помітила, що та була наповнена чиїмсь тихим, проте глибоким диханням. Цей звук насторожив її, проте вона навіть не ворухнулася.

– Я знаю, що ти вже не спиш.

– Джеле? Що ти тут робиш? – в її голос просочилось фальшиве роздратування. Насправді Ніка була рада бачити свого друга. Їй було цікаво як довго він провів біля її ліжка. Джеліос мав досить недбалий вигляд, наче не спав усю ніч.

– Хотів переконатися, що ти більше нікуди не втечеш.

– Сни не стають реальністю, пам’ятаєш?

– Так. Але я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі. Це ніколи не було сном. Все набагато більше чим реальність.

– Сновидіння наяву. Тільки безумці можуть прагнути неможливого.

– Тоді я не проти втратити здоровий глузд. Можливо, саме тоді мені вдасться досягнути своєї власної мети. Зрештою, це буде не легко.

– Чого ти прагнеш?

Він поглянув їй прямісінько у вічі, наче збирався сказати найважливішу річ у світі.

– Я...

Зенон Рейнол раптово увірвався до кімнати. Його довге біляве волосся було ідеально виправленим та прикривало частину похмурого обличчя.

– Що сталося? – спитався Джеліос, не приховуючи хвилювання.

– Максіон щось запідозрив. Потрібно негайно розвіяти усі його сумніви. Якщо він дізнається про наш задум, все може зійти нанівець. Ми не можемо так ризикувати. Він знайшов нові подробиці про день спалаху у щоденнику Евена Соллорі. – на одному подиху випалив він.

– Що саме? – уточнив Джел.

– Те, що звичайна людина не здатна пережити спалах. Проте існують винятки. Цілком ймовірно, що Евен мав на увазі провідників, тобто тих, хто здатен здійснювати перехід.

– Максіон думав, що загине. Він ладен пожертвувати життям заради безпеки цього міста. – висловила Ніка.

– Саме так. Він навіть не здогадується про свої можливості.

– Що ж нам робити?

– Потрібно послабити його пильність. Так би мовити, знайти йому якесь інше заняття до весняного рівнодення. – пояснив Зенон.