Слава ЗСУ!

– Цей вхід є безпечним, сподіваюся Орен не здогадується про його існування. – відмітив Зенон, махаючи ліхтарем.

Поки Максіон та Джеліос оглядали стіни, а Даная обмацувала підлогу, Ніка приглушено звернулася до Зенона.

– Я знаю, як ти відчинив цей вхід.

– Шкода розвіювати твої здогадки, проте я не доклав до цього жодних зусиль.

– Твій перстень – це ключ. – Ніка наполегливо настоювала на своєму.

– Помиляєшся, це звичайнісінький перстень. Годі базікати, краще допоможи хлопцям. – його голос помітно посуворішав, Ніка пирхнула і підійшла до стіни. Їй було вельми цікаво де Зенон дістав той перстень. На мить навіть здалося, що м’язи на його обличчі значно розслабилися, коли Ніка відійшла, проте вона не була у цьому достатньо впевнена, адже темрява заважала їй чітко бачити.

Даная почала плескати в долоні.

– Що ти робиш? – спитався Максіон. – Гадаю, що не варто підіймати шум.

– Чуєте? Звуки відлунюються від стін. – весело пробелькотіла Даная.

– Припини. – звелів Зенон, освітивши її обличчя ліхтарем. – Це звичайне явище для таких місць.

– Стривайте, чому я не чую цього відлуння? – показав Джеліос з іншого кінця підземного приміщення.

Ніка швиденько підійшла до нього та вдивилася у стіну, що здавалася абсолютно нормальною. Зненацька щось почало обпікати їй шию. Через декілька секунд вона збагнула, що то круглий камінець на ланцюжку почав нагріватися. Вхопившись пальцями за горло, Ніка почала задихатися.

– Що відбувається? – спантеличено вигукнув Джеліос, дивлячись як чорний камінець на її шиї спалахнув блакитним сяйвом.

– Я не знаю. – заледве прохрипіла вона, нахилившись вперед. Раптом сталося щось зовсім неочікуване. Блакитне світло, що ринуло з її прикраси, почало поширюватися по стіні. Ніка відчула значне полегшення, коли камінець моментально охолонув. Тепер погляди усіх присутніх були звернені до того сяйва, що швидко проникло у всю стіну.

– Всі залишайтеся на своїх місцях. – голосно звелів Зенон.

Ніка спостерігала як на стіні почали виникати різноманітні лінії, що плавно спліталися у дивовижне зображення. Її рука мимоволі витягнулася вперед.

– Ніко, не торкайся. – застеріг Джеліос, проте було вже пізно. Блакитне сяйво залоскотало її пальці, та, здавалося, проникло під саму шкіру. У вухах залунав пронизливий крик Данаї, хоча Ніка зовсім не зважала на нього, вона була повністю зачарована тим блакитним сяйвом, яке огорнуло майже все її тіло.

– Заберіть її звідти! – десь зовсім далеко вигукнув Зенон Рейнол. Ніка лише відчула, як щось торкнулося її плеча. Всі думки поволі розчинялися у незвичній та водночас манливій тиші. Вона заплющила очі та зробила крок вперед – прямісінько у стіну.

Вогке та доволі неприємне повітря заполонило її легені. Ще якийсь час Ніка намагалася усвідомити, що з нею сталося. Вона розплющила очі, проте не змогла нічого вгледіти у суцільній темряві. Поволі страх почав проникати до її свідомості. Що було робити далі? Найперше, що спало їй на думку – покликати на допомогу.

– Агов, тут хтось є? – прошепотіла Ніка, не маючи сили видушити з себе більше звуку.