Слава ЗСУ!

Раптом поблизу пролунав якийсь приглушений стогін.

– Що сталося?

– Джеле? Це ти?

– Ніка! Ти в порядку? – знайомий голос пронизав прохолодну темряву.

– О, так. Лише трохи спантеличена. Де ти?

– Тут унизу. Я спіткнувся об якийсь камінь та впав. Потрібно знайти ліхтар. Він вислизнув з моєї руки.

Ніка нахилилася та почала обмацувати руками кам’яну підлогу. За кілька секунд її пальці торкнулися металевого предмету.

– Знайшла! – вигукнула вона та ввімкнула ліхтар. – Ще це за місце? Її подиву не було меж. Надзвичайно просторе кругле приміщення вражало своєю величчю. Височенні кам’яні колони та химерні статуї міфічних істот оточували їх зі всіх боків. По центру знаходився великий ромбоподібний стіл з чотирма дерев’яними стільцями, подібних до престолів королів. Стеля підземної зали була оздоблена маленькими кольоровими скельцями, такими як у скляній будівлі. Ніка освітила ліхтарем стелю і примружилася від того прекрасного різнобарвного сяйва, яке заповнило приміщення. Ще декілька секунд вона насолоджувалася цим видовищем.

Джеліос лежав на підлозі поряд з якимось розтрощеним каменем.

– Це явно не те місце, де ми щойно перебували. Можливо, ми пройшли крізь стіну. – висловив він свій здогад, підводячись на ноги. – Я помітив, як спалахнув твій камінець на ланцюжку. А потім сталося щось надзвичайно неймовірне. Я вжитті такого не бачив. У стіні почало з’являтися блакитне світло...

– Воно притягувало мене. Я не могла пручатися. Цього не можливо пояснити.

– Ніка міцно стиснула пальцями прикрасу, яка тепер була холодна, немов шматочок льоду.

– Потрібно знайти Зенона та інших.

– Гадаєш ми все ще у Пеліоні? – засумнівалася вона.

– Що ти маєш на увазі?

– Здається, ми здійснили перехід. Проте це не мій світ.

– Як таке могло статися?

– Не знаю, але камінець якось пов’язаний з усім цим. Потрібно знайти вихід. – Ніка зіщулилася та завмерла на місці.

– Щось не так? – занепокоївся Джеліос, узявши з її руки ліхтар.

– Просто, під час цього переходу я відчула дещо зовсім інше.

– Що саме?

– Наче, весь час був зібраний у єдину мить. Це було так незвично...

– Потрібно знайти звідси вихід. Маєш якісь ідеї? – він роззирнувся довкола, намагаючись зорієнтуватися у тій просторій круглій залі.

Погляд Ніки упав на громіздкі металеві двері, що були оточені двома кам’яними птахами.

– Там вихід. Ходімо. – Ніка зібралася наблизитися до дверей, проте Джеліос вхопив її за руку.

– Стривай! Сюди хтось йде. Потрібно сховатися.

Вони швидко забігли за широку колону, якраз в той момент коли відчинилися двері. Чотири постаті у довгому темному одязі та широких срібних поясах сіли за стіл.

– Ми втрачаємо контроль над містом. Потрібно негайно прийняти якісь міри. Наша влада рушиться з кожним днем. – промовив темноволосий чоловік середнього віку.

– Вони більше не хочуть підкорятися нам. – злісно вигукнув інший.