Слава ЗСУ!

Ніка придивилася до якоїсь дівчинки, що заклякла на місці з роззявленим ротом. Її маленьке личко було всипане ластовинням, а в зелених очах віддзеркалювалася цікавість та безкінечна втома водночас. Її вицвіла червона сукенка була полатана зі всіх боків. Кожен мав досить виснажений та вимучений вигляд.

– Чужинці! – вигукнув якийсь старий чоловік з жовтуватим поморщеним обличчям.

– Вибачте, ми просто заблукали. Нам потрібно знайти дорогу назад до нашого міста. – якомога сміливіше проказав Джеліос, коли на його вустах з’явилася привітна посмішка.

– Чужинці! – підхопила якась інша жінка з пошерхлим кошиком, тицяючи брудним пальцем у перелякану Ніку.

– Нам краще піти звідси. – Джеліос помітив, як до них наближалися троє громіздких чоловіків з металевими палицями.

– Послухайте, вам нічого боятися, ми лише прагнемо потрапити назад додому. – Ніка звернулася до невеличкого натовпу людей, який уже зібрався біля них.

– Що ти робиш? Вони налаштовані досить вороже.

Троє чоловіків уже наблизилися до них, кам’яні вирази їхніх облич могли на будь-кого нагнати заціпеніння. Люди з натовпу почали потроху розходитися, страх відображався у їхніх очах.

– Твоя правда. Краще вшиватися звідси. Біжімо. – Ніка раптово зірвалася з місця та потягла Джеліоса за собою. Пробігши декілька вулиць, вони притаїлися у вузькому провулку. Гучні зойки почали розноситися по вулицях.

– Ніко, сиди тут. Я перевірю чи ми відірвалися від них.

– Що тепер? – з її тремтячих вуст зривалися приглушені слова. – Це, наче якийсь жахливий сон. Можливо, хтось необачно використав галюциногенні парфуми... Все просто марення, потрібно прокинутися. – вона міцно ущипнула себе за плече та скривилася від болю.

Джеліос зазирнув їй у вічі та спробував заспокоїти:

– Це все відбувається насправді. Поки що ми у безпеці. Я зроблю все можливе щоб захистити тебе та повернути нас назад. Обіцяю. – він повернувся та побіг до рогу будинку. Важко дихаючи, Ніка притислася до вогкої стіни. Чому вони опинилися саме в цьому місці? Чи мав Зенон хоч якийсь шанс знайти їх? Вона все ще не могла прийти до тями, в її думках з’явилася кругла зала, Орен та четвірка чоловіків за столом.

Раптом, якесь шарудіння позаду змусило її здригнутися. Кров швидко шугонула у голову. Ніка озирнулася та побачила маленького хлопчика десяти років з кошлатим темним волоссям.

– Я знаю, хто зможе вам допомогти. – тоненьким голосочком сказав він, вказуючи на невелику дірку у стіні. – Сюди.

– Хто ти? – запитала Ніка, коли Джеліос підбіг до неї.

– Мене звуть Рен. У нас немає часу. Вони шукатимуть вас. – поспіхом проговорив він, дістаючи з кишені свічку.

– Ті типи вже близько. – підтвердив Джеліос. – Чому ти нам допомагаєш, хлопче?

– Ми інші. Ходімо. Це ваш єдиний шанс. – він махнув головою та зник у дірці.

– Тут більше не можна залишатися. Ми мусимо повірити йому.

– Знаю. – погодилася Ніка, пролазячи у стінний отвір.

Якось частинкою душі вона сподівалася, що їм вдасться вибратися з цього похмурого місця. Але навіть не здогадувалася, які випробування чекали їх у найближчій час.

Розділ дванадцятий

Неминучість