Слава ЗСУ!

Вони прямували вузьким коридорчиком за тусклим вогником у руці хлопця. Ніці здавалося, що з кожним кроком простір між двома стінами звужувався, а повітря ставало дедалі важчим. Невдовзі вони вийшли до іншого провулку. Десятилітній Рен погасив свічку, та сховав її до маленької затертої кишені штанців. Ще якусь мить він прислуховувався до нечітких звуків, що лунали десь у далечині.

– Що далі? – спитався Джеліос, роззираючись довкола. Впевнившись, що поблизу нікого немає він пильно вдивився у бліде обличчя хлопця.

– Нам вдалося відірватися. Тепер можемо йти вільно. Навряд чи вони шукатимуть вас у цій частині міста.

– Чому ті люди переслідують нас? – голосно видихнула Ніка.

– Це не ваша провина.

– Тоді в чому проблема?

– Жоден чужинець немає права ступити на ці землі. Такий у нас закон. На порушників чекає неминучий арешт. – останнє слово Рен промовив з неприхованим жахом. – Ви просто безумці, якщо опинилися тут без вагомої причини. Що саме привило вас сюди?

– Це була випадковість... – безутішно промовила вона.

– ЩО? Ви справді безумці.

– Ми хочемо повернутися.

– О, так розумію. Фердон не найкраще місце у світі. «Земля тіней та розпачу.» – лунало з вуст багатьох відчайдушних мандрівників, які навіть не здогадувалися про безжалісний тутешній закон. На жаль, тут їхні мандрівки завершувалися. І дарма було чекати щасливого кінця...

– Ти надто кмітливий для свого юного віку. – зауважив Джеліос.

– Тут виживають найсильніші. Не можна втрачати пильності ні на мить, хтозна звідки прийде небезпека. Я знаю лише одну річ, потрібно бути готовим до всього. Немає значення, коли це трапиться.

– Що саме повинно статися? – Ніка не могла збагнути його слів.

Проте Рен проігнорував її запитання.

– Мені розповідали багато чудових історій про міста у яких панує мир та злагода, проте вони завжди були недосяжними для нас. Ми просто приречені на мізерне існування. Хоча нам ще не заборонили мріяти. Саме найвідчайдушніші мрії приводять нас до цілі.

– Про що ти мрієш?

– Вирватися з гнітючих тенет цього міста. Не кожен може отримати такий шанс. – хлопчик спинився на якусь мить та звернувся до Ніки доволі серйозним тоном. – Як називається ваше місто?

– Пеліон. – Ніка навіть не помітила з якою гордістю та сумом водночас вона вимовила це слово.

– Дивно... досить знайома назва, проте я не можу згадати що саме пов’язане з нею. – зніяковів Рен та зціпив тонкі пальці докупи. – Яке воно?

– Гарне. – їй так кортіло висловити все, що стосувалося цього міста. Проте забракло слів, наче ту неймовірну красу та дивовижну атмосферу, що завжди панували у Пеліоні, неможливо було описати жодним словом.

– Ти казав, що знаєш того, хто зможе нам допомогти. – раптово втрутився Джеліос.

– Ми якраз йдемо до нього, – усміхнувся хлопчик. – І ще одне, якщо трапиться нагода, розкажіть мені трохи про ваше місто.