Слава ЗСУ!

– Потрібно допити решту. – наполегливо промовив хлопчик, дивлячись на чоловіків, що сиділи за сусіднім столиком. – Це обов’язкова умова, лише так мені вдасться вам допомогти.

– Ні, я не зможу... – Ніка огидливо скривила обличчя та відсунула чашку на інший край столу.

– Навіщо ми це робимо? – розізлився Джеліос. – Хіба цей бридкий напій зможе повернути нас до Пеліону?

– Навряд чи. Він допоможе вам уникнути тут певних проблем. Це на той випадок якщо вас спіймають. Зрештою будемо сподіватися на краще. Ми вживаємо його щодня. – Рен швидко вхопив свою чашку та голосно видихнувши повітря, випив відразу весь її вміст. – Ось бачите, нічого страшного. Потрібно тільки звикнути.

Зібравши останні зусилля, Ніка допила решту напою. Джеліос зробив те саме. Рен схвально поплескав їх по плечах. Вона голосно прокашлялась, намагаючись прочистити горло. Через декілька хвилин судоми, що стискали її шию, припинилися.

– Що далі?

– Будемо чекати. Він скоро з’явиться. – хлопець знову поглянув на сусідній столик, у його очах відобразилася неприхована злість.

– Щось сталося? – занепокоївся Джел.

– Ні, все гаразд. Просто той тип завжди суне носа у чужі справи. Це Горг Дант – він теж допомагає чужинцям та втікачам.

– Отже, він може нам допомогти? – з надією запитала Ніка, дивлячись на невисокого зросту чоловіка у чорному капелюсі та довгому плащі.

– Не раджу до нього звертатися. Його методи дещо різняться від наших. Горг наживається на таких, як ви. Він дволика людина. Серед нас ходили чутки, що він здирав великі гроші зі своїх жертв,обіцяючи їм втечу, проте натомість віддавав їх під арешт за чималу винагороду та поблажки – свого роду недоторканість. Він ненадійний союзник. – підсумував хлопець.

– У нас немає грошей. – розгублено промовив Джеліос. – Ми не зможемо заплатити вам.

– Не турбуйтеся, ми робимо це не заради наживи.

Ніка здивовано підняла брови.

– Тоді чому ви ризикуєте життям, допомагаючи тим, хто обійшов закон?

– Ми прагнемо свободи. – пояснив Рен. – Звільнення від цих жорстоких правил. Міць Квартету послаблюється.

– Ти занадто малий, щоб перейматися такими проблемами. Нехай це вирішують дорослі. – зауважив Джеліос, тарабанячи пальцями по столу.

– Тих хто чинить хоч якийсь опір Квартету залишилося дуже мало, інші залягли на дно або ж піддалися нищівній силі. Тож тепер це теж мій клопіт. Вам краще забратися звідси, поки вартові не ув’язнили вас. Тоді дороги назад не буде. Ніколи.

– Що ти маєш на увазі?

– Ми не розмовляємо про це, щоб не накликати біди. Може бажаєте перекусити? Ми пригощаємо.

Ніка відразу погодилася, адже голод вже нагадував про себе.

Хлопець знову подав знак дівчині з тацею у руці, через декілька хвилин на їхньому столі вже знаходилося вдосталь їжі.

– Ця смажена риба пречудова на смак. Залиште й мені шматочок. – пролунав чоловічий голос позаду Ніки. – Бачу ти привів друзів, Рене.

Сивий чоловік шістдесяти років у темно-зеленому костюмі зайняв вільний стілець та пильно придивився до обличчя Ніки, на мить його прискіпливий погляд спинився на її ланцюжку та чорному камені.