Слава ЗСУ!

– Архоне, їм потрібна твоя допомога.

– О, так. Більшість, хто приходить сюди, потребують моєї допомоги. – він відкусив шматок смаженої риби та почав повільно його пережовувати.

– Нас розшукують... – аж занадто голосно вигукнув Джеліос, та впіймав на собі погляди майже всіх присутніх.

– Тут не треба галасувати, хлопче. – прошепотів Архон, хильнувши яблучного компоту.

– Пробачте.

– Нас усіх розшукують, саме тому ми й ховаємося у цій частині міста. Гадаю, ви прибули здалека. Ви не схожі на інших мандрівників, які теж опинялися у скрутному становищі. На жаль, більшість з них не зуміли уникнути арешту. Звідки ви прибули?

– З Пеліону. – відчайдушно проказала Ніка та відразу розгубилася, побачивши як перекосилося зморшкувате обличчя їхнього співрозмовника.

– Що це за дурні вигадки? Такого міста не існує. Я не збираюся допомагати тим, хто водить мене за ніс. – зненацька розізлився Архон. – Що заважає вам сказати правду? Не намагайтеся щось приховати!

– Ні, ви помиляєтеся. – рішуче заперечив Джеліос, схрестивши руки на грудях. – Пеліон існує.

– Хлопче, краще використай більш переконливу брехню. Рене, пам’ятаєш ту стару легенду про фантастичне місто, в якому панує лише мир та добробут?

– Ага, звичайно. Мама частенько розповідала мені її перед сном. Вулиці того міста чарівно виблискують під яскравим сонячним промінням. Там не існує ні похмурості ні відчаю, усі його жителі вміють радіти життю. Хотів би я побувати у такому прекрасному місті. На жаль, я не можу пригадати його назви.

– Його назва – Пеліон. – аж занадто голосно зареготав Архон. – Місто, яке існує лише у легендах.

Ніка та Джеліос були повністю спантеличені. Малий Рен розгублено роззявив рота, він явно не сподівався почути таке.

– Що ж нам робити? – розчаровано висловила Ніка, відкусивши шматочок сливового пирога, який, здавалося, застряг у горлі.

– Отож бо й воно. Скажіть правду! Чому ви тут? Ви співпрацюєте з Квартетом? – на останньому слові всі присутні з жахом та ненавистю поглянули на заціпенілу Ніку та розгубленого Джеліоса.

– Я сам бачив, як їх переслідували. – запротестував Рен, міцно вчепившись пальцями за край столу.

– Не довіряй тому, що бачиш. Інколи все здається не таким, яким повинно бути насправді.

– Ні, вони не мають нічого спільного з Квартетом. Архоне, будь ласка, допоможи їм вибрабтися з Фердону. Заради Білої вежі. Заради перемоги.

– Гаразд. Зроблю це лише тому, що пообіцяв твоєму батькові наглядати за тобою. – зітхнув старий, сперши посивілу голову на лікоть.

– Стривайте! – вигукнула Ніка, відчуваючи хвилювання. – Рене, ти сказав Біла вежа?

– Так. Це символ нашої віри. Єдине місце у Фердоні, де панує гармонія. На жаль, Квартет узяв її під варту. У нас немає туди доступу.

– Так, це воно. Нам потрібно пробратися всередину вежі.

– Що? – хлопчик здивовано вирячив очі.

– Навіщо? – сконфужено запитав Джел.