Слава ЗСУ!

– Ми здійснили перехід.

– Це нам відомо. І що з того?

– Незвичайний перехід. – уточнила вона під його здивованим поглядом.

– Про що ти?

– То був часовий перехід. Пам’ятаєш я казала, що відчула щось зовсім інше. В тому й річ, що ми перемістилися не в просторі, а у часі.

– Тобто, ти хочеш сказати, що ми залишилися на тому самому місці...

– Саме так.

– Ні, стривай, тоді ми повинні були лишитися у Пеліоні. А це зовсім інше місто, хіба що... Ні, не може бути. – він розширив блакитні очі та заціпенів у повному ступорі. – Як таке взагалі можливо?

Ніка зраділа, що до Джеліоса нарешті дійшло.

– Усе сходиться. Орен казав правду, Пеліон похоронить це місто під собою. А ті, хто залишиться живими доживатимуть свій вік у підземеллі. Старі руїни та Біла Вежа Шепоту ніколи не належали Пеліону, це частина цього міста. – її очі заблистіли від сліз, розчарування повністю охопило її свідомість. Джеліос вловив її схвильований погляд.

– Ми не зможемо цього змінити. Для нас це минуле. Потрібно просто змиритися.

– Ні, ти навіть не розумієш, яке велике значення це має для мене. Я завжди вважала Пеліон ідеальним містом, але тепер... Воно згубить стільки людей. Серед них можуть бути Рен та Архон. Вони не заслуговують на таке.

Джеліос зістрибнув з дивану та пробігшись по кімнаті, спинився біля вікна.

– Ми не будемо втручатися. Все може лише погіршитися. Ми повинні повернутися назад та відвернути спалах. Поглянь, це місто перетворюється на руїну, воно й так уже приречене. Потрібно думати про майбутнє, про те, що ще можна змінити. – з гіркотою в голосі промовив він, дивлячись на посохлий сад.

– Тепер я сумніваюся у нашому виборі. Пеліон становить загрозу, ми були засліплені його красою.

– Як вежа допоможе нам повернутися? Скажи, Ніко!

– Орен якось використовував її. Пам’ятаєш той день, коли Макс хотів обміняти статуетку на Латею, а я ледве не випала з отвору в стіні. Орен та його спільники таки не покинули Вежі. В цьому я цілковито впевнена.

– Вони могли скористатися підземним шляхом.

– Про це я також думала, проте більше схиляюся до іншої версії. Вірогідно всередині вежі існує певний портал до нашого часу, подібний до того, який ми виявили у підземеллі.

– Ти стоїш на роздоріжжі. Потрібно обрати на чиєму ти боці. Згадай Зенона, Данаю, Зака та Кору, вони розраховують на тебе. Ми не зможемо допомогти усім. Пеліон наш дім. Це місто твоїх снів. Фердону цього не уникнути. Така його доля.

– Відколи це ти віриш у долю? – вона притулила руки до голови, аби хоч трохи розібратися у власних відчуттях. – Ти завжди казав, що її можна змінити. Ми здатні відвернути лихо. Орен прагне цього. Ті кляті статуетки все вирішують. Ми врятуємо Фердон.

– Подумай про наслідки. Все не так просто.

– На кону знаходиться багато життів.

– Наше втручання може все докорінно змінити. Максіон загине у твоєму світі. Ми ніколи не зустрінемося. А історія Пеліону назавжди обірветься. Не стане всіх кого ми знаємо. Ти справді цього прагнеш? – запальним тоном крикнув Джеліос та відразу вмовк, міцно зціпивши зуби.