Слава ЗСУ!

– Я...я... – Ніка спробувала втамувати біль, що проник до самого серця. Обличчя її друзів з’явилися в безладних думках. Ні, вона ніколи не зможе вчинити так з ними. Це стане найжахливішою помилкою у її житті. Вона ніколи не занапастить Макса. – Гаразд. Ми повернемося додому. – сльози залили її щоки та скрапували з підборіддя. Безмежний розпач шматував її зсередини. Чи зможе вона знову поглянути в очі малому Рену, який так сподівається здобути свободу? Чим ще доведеться пожертвувати заради порятунку Пеліону? Хто сплатить таку велику ціну?

– Мені шкода... – відверто прошепотів Джеліос, обіймаючи її за тремтячі плечі. – Люди часто впадають у відчай саме тоді, коли потрібно сповнитися надією.

– Джеле, ми стоїмо перед проваллям.

– Тому й потрібно сподіватися на краще, а не залишатися у безвиході.

Тепло, що линуло від його рук змогло заспокоїти її. Ніка була рада, що він завжди був поруч у такі важкі моменти.

Ранок настав напрочуд швидко. Сонячне проміння залило похмуру кімнату та придало їй трішки веселішого вигляду. Ніка потягнулася та протерла очі рукою. Джеліос вже прокинувся, хоча Ніка не була впевнена, що він взагалі спав. Його постать нерухомо завмерла біля вікна. Вона поворушила затерплою ногою та провела по ній пальцями, все таки диван виявився не надто зручним, її шия також оніміла. Повільно піднявши голову, Ніка помітила малого Рена, який замислено сидів біля столу, уважно проглядаючи лист паперу.

– Сірого ранку – пробелькотів хлопчик, кинувши погляд на сонну Ніку.

– Привіт. – з її горла вирвався лише незрозумілий хрип. – Чому ти так дивно вітаєшся?

Проте Рен відповів на її запитання лише загадковою посмішкою.

– Скоро все розпочнеться. Тобі варто поснідати. – наполегливо промовив Джеліос, вказавши рукою на піднос з їжею, який стояв на столі.

Вмостившись на стільці, Ніка окинула поглядом свій сніданок. На одній невеликій тарілці були акуратно викладені порізані кружечками огірки та помідори, а від холодного омлету линув легкий запах грибів та укропу. Інша тарілка була напівпорожньою, очевидно Джеліос не зумів впоратися з нею. На таці також знаходилося дві чашки з темною рідиною. Ніка скорчила гримасу на обличчі, згадавши бридкий смак цього напою.

– Потрібно буде діяти дуже швидко. Кожен необачний рух може привести до поразки.

– Рене, мені потрібно тобі дещо сказати. – заледве видушила з себе вона. Джеліос благав її очами не робити цього.

Хлопчик відірвав погляд від паперу та повернув до них зіщулене обличчя.

– Щось сталося?

Ніка набралася сміливості та голосно промовила:

– Ти повинен покинути це місто, негайно.

– Це неможливо. – він заперечно похитав головою. – Я ж казав, що ніхто не може покинути Фердон. Це суворо заборонено.

– Послухай, тут більше не можна залишатися. Насувається велика небезпека.

– Я не розумію твоїх слів. Зміни завжди бувають, їх не варто боятися.

– Ні, тільки не цього разу. Будь ласка, Рене, знайди спосіб забратися звідси. – вона міцно вхопила його за руку, не в силах стримати своїх емоцій. Раптом щось відірвало її від хлопчика. Джеліос обережно потягнув її до стіни.