Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Кавалерію, що налічувала майже три тисячі бійців, Спартак розділив на шість загонів на чолі з Мамілієм.

Верховним вождем знову був проголошений, під захоплені вітання п’ятдесяти трьох тисяч воїнів, найдосвідче-ніший і найдоблесніший з усіх — Спартак.

Через тиждень після того, як було здійснено новий розпорядок, Спартак побажав зробити огляд війська. І коли на рівнині перед трьома вишикуваними в три лінії корпусами з’явився він, у простому озброєнні, на коні, який ніколи не мав ні прикрас, ні дорогої збруї, ні коштовного чапрака, — одностайний громоподібний крик вирвався з грудей п’ятдесяти тисяч воїнів:

— Слава Спартакові!!!

Протягом трьох годин Спартак обходив фронт своїх легіонів, промовляючи слова похвали та підбадьорення, закликаючи воїнів додержуватися найсуворішої дисципліни, бо вона є головною умовою кожної перемоги.

Закінчивши огляд, він скочив на коня і, вихопивши з піхов меч, дав знак музиці грати сигнал «струнко!». Потім скомандував кілька маневрів, що були викопані легіонами з бездоганною чіткістю; після цього три корпуси один за одним рушили в атаку, спочатку кроком, далі бігом, сповнюючи повітря могутнім бойовим «барра!».

Коли закінчилась атака третьої бойової лінії і всі легіони подолали височину, де мав бути уявний противник, воїни знову вишикувалися, зразковим строєм пройшли перед своїм вождем і один по одному повернулися до табору.

Спартак увійшов до табору останній у супроводі Еномая, Крікса і всіх командирів легіонів.

При побудові нового табору гладіатори поставили для Спартака, без його відома, гідний полководця намет. Там у цей урочистий для повсталих день було влаштовано бенкет для десяти начальників легіонів і трьох заступників Спартака. Бенкет був скромний, бо Спартак не терпів усякого пияцтва та гульні і з дитинства звик до помірності в їжі і до рідкісної тверезості.

На цьому бенкеті їли й пили помірно, всупереч бажанням і апетитам більшості гостей, бо Еномай, Борторікс, Вільмір, Брезовір, Рутілій та деякі інші були не від того, щоб хильнути як слід.

Проте на бенкеті панували веселий настрій і найщирі-ша дружба... Наприкінці обіду підвівся Рутілій з чашею, повноЮ пінистого вина, і голосно промовив:

— За визволення рабів, за перемогу пригноблених, за здоров’я нашого непереможного і непереможеного Спартака! — і випив чашу під гучні оплески товаришів, які наслідували його приклад. Тільки Спартак ледве вмочив губи у своєму келиху.

Коли шум оплесків трохи вщух, Спартак підвівся, високо підняв келих і сильним твердим голосом промовив:

— За Юпітера, великого всеблагого визволителя!.. За чисту і непорочну богиню Свободу, щоб вона звернула на нас свої божественні очі, освітлювала нам нашу путь та була нашою заступницею перед усіма богами-олімпійцями!

Всі випили за тост, хоча галли та германці не вірували ні в Юпітера, ні в інших грецьких і римських богів.

Еномай теж цокнувся, закликаючи на допомогу Одіна, а Крікс — Геза, щоб він сприяв військові гладіаторів і всій їхній справі. Нарешті епірот Фессалоній, який був послідовником Епікура і не вірив у богів, узяв слово і сказав:

— Я поважаю вашу віру... і заздрю вам... хоча не поділяю її з вами... тому що боги — не привиди, створені страхом народів, про що я довідався з учення великого Епікура. Щоразу, коли трапляється якесь лихо, нам вигідно вірити в надприродну силу, вдаватися до цієї віри і в ній шукати виходу та підтримки!.. Але коли ви переконані, що природа творить і руйнує сама по собі і для цього користується власними своїми силами, не завжди нам відомими, а тому ніби таємничими, та все ж силами матеріальними, то як можна вірити у так званих богів?..Тому дозвольте мені, друзі, скласти побажання нашій справі відповідно до моїх ідей і переконань.

Після хвилинного мовчання він додав:

— За єднання душ, за відвагу сердець, за міць мечів у стані гладіаторів!

Усі приєдналися до тосту епікурейця, випили з ним і, сівши знову, продовжували жваву розмову.

Мірца, яка розпоряджалася підготовкою бенкету, сама в ньому участі не брала. Гарно вбрана у блакитний полотняний пеплум з вузенькими срібними смужками, вона стояла осторонь і ласкавими, повними любові очима дивилася на брата. На її блідому, звичайно зажуреному обличчі останніми днями можна було, частіше помітити сльози, ніж усмішку. Тепер воно світилося радістю, спокійним щастям, але так несміливо, що видно було, якою скоро-минущою була ця радість. Крізь неї прозирав захований біль серця.

На Мірцу закоханими очима дивився Арторікс. Вона також час від часу крадькома, ніби мимохіть, поглядала на мужнього юнака, обличчя якого схудло за останні дні від безнадійного кохання.

Попередня
-= 107 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!