Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Спартак старався відігнати од себе образ Валерії. Але тоді він згадував Постумію, миле чарівне дівчатко, таке любе, розумненьке, біляве і безжурне; воно у всьому, крім чорних, як у матері, очей, було точним портретом його самого. Яка вона гарненька!.. Яка мила!.. Яка щира!.. Йому здавалося, що донька простягає до нього пухкенькі рученята. Він думав, що більше ніколи її не побачить, і в нестямі продовжував кривавити острогами боки ні в чому не винного коня.

На світанку він досяг того місця, де Мамілій зі своїми двомастами п’ятдесятьма вершниками тривожно чекав його. Він доповів Спартакові, що поява гладіаторів в околицях Лабіка нагнала страху на навколишнє населення. Тому розумно та обачно буде не чекати тут до вечора, а негайно вирушати і чимдуж поспішати до Аквіна.

Спартак погодився з правильною думкою Мамілія і негайно виступив з маленького табору біля Лабіка. День

і цілу ніч вони мчали преторським шляхом, залишили ліворуч Пренести, звернули праворуч і виїхали на Латинський шлях. Удосвіта на змучених вкрай конях прибули в Алетрій. Тут Спартак дав своєму загонові перепочинок на день. Наступної ночі швидким маршем рушили до Фе-рентіна, куди прибули через дві години після сходу сонця. Тут Спартак зустрів кількох дезертирів з римського легіону, які з табору Варінія під Норбою втекли до гладіаторів. Від них він довідався, що мешканці Лабіка поквапилися сповістити Варінія про появу загону гладіаторів-вершників біля Тускула. Дізнався також, що претор розділив свою кінноту на дві частини по п’ятсот чоловік: одну послав навздогін противникові до Тускула, а другу — до Ферентіна, щоб не дати гладіаторам можливості врятуватися, тобто повернутися до Аквінського табору.

Тому Спартак негайно рушив з Ферентіна і не дав товаришам відпочинку, поки не досяг Фрегелл; звідси він попрямував до Аквіна, куди й прибув на світанку.

Ввечері сюди ж примчав Рутілій і привіз фракійцеві втішну звістку про здоров’я Валерії і короткого та палкого, хоча повного м’яких докорів листа.

Валерія сповіщала свого коханого, що віднині через старого управителя Лібедія вона час од часу посилатиме йому звістки про себе, і дуже просила його, щоб*він тим же способом давав знати про своє життя. Лібедій, завжди готовий виконати бажання своєї господині, тепер тим більше погодився їздити до табору гладіаторів, що він матиме змогу бачитися зі своїми синами.

Другого дня, порадившись з Еномаєм, Борторіксом та іншими командирами легіонів, Спартак наказав таборові знятись і на чолі двадцяти тисяч гладіаторів рушив до Ноли. Через п’ять днів вони прибули туди.

Важко описати, з якою бурхливою радістю двадцять п’ять тисяч гладіаторів зустріли у Нолі своїх товаришів, укритих славою перемог. Протягом трьох днів не вгавали у таборі веселощі, лунала музика й пісні.

Рада Верховного штабу Спілки пригноблених вирішила перевести гладіаторське військо на зимові квартири, бо було ясно, що через наближення суворого періоду дощів і снігу Варіній поки що нічого нового проти них не починатиме. Всі розуміли також, що було б справжнім божевіллям навіть думати про наступ на Рим. Адже проти Риму, хоч як він був ослаблений поразкою при Каннах, нічого не міг вдіяти навіть Ганнібал. Гладіатори ж не мали тих сприятливих умов, які мав карфагенянин. А на ті часи не було видатнішого полководця, і Спартак цінував його значно вище від Кіра та Александра Македонського.

Тому, покинувши колишній свій табір, гладіатори збудували новий, просторіший, сильно укріплений широким і глибоким ровом та грізним частоколом.

Як тільки гладіатори влаштувалися в новому таборі, Спартак приступив до здійснення давно задуманої ним нової організації легіонерів за національностями, до яких належали повсталі. Така організація хоча й мала деякі незручності, бо могла призвести до ревнощів і суперечок між легіонами, проте давала величезні переваги міцнішої згуртованості між воїнами кожного легіону. Крім того, вождь гладіаторів бажав досягти ще однієї, не менш важливої для справи мети: поділивши військо на кілька корпусів за національностями, він хотів дати кожному корпусові начальника тієї ж національності, щоб бійці почували більшу довіру до командирів.

Отже, за кілька днів — протягом яких до табору прибували все нові й нові гладіатори — Спартак перебудував своє військо. З п’ятдесяти тисяч бійців він сформував десять легіонів по п’ять тисяч бійців у кожному. Два перші легіони, куди входили германці, якими командували Вільмір та Ме-ровед, склали перший корпус під начальством Еномая; третій, четвертий, п’ятий і шостий легіони, набрані всі з галлів, під командуванням Арторікса, Борторікса, Арвінія і Брезовіра, склали другий корпус на чолі з Кріксом; сьомий легіон, куди входили греки, мав за командира надзвичайно хороброго епірота Фессалонія; до восьмого легіону ввійшли гладіатори та пастухи із Самнію, а начальником його став латинянин Рутілій; у дев’ятому та десятому легіонах були зібрані всі фракійці, і Спартак доручив командувати цими легіонами двом уродженцям Фракії, в яких з фізичною силою та завзяттям поєднувались еллінська культура і неабиякий розум. Одного з них, командира дев’ятого легіону, звали Мессембрій; це була людина років п’ятдесяти, безмежно віддана Спартакові, запопадлива і ревнива до своїх обов’язків. Другий — зовсім ще юний, на ім’я Артак — настільки зневажав небезпеки, що фракійці вважали його найвідданішим, звичайно, після Спартака. Останні чотири легіони складали третій корпус, командиром якого став Гранік. Цей іллірієць, високий на зріст, чорнявий і смуглявий красунь, мав років тридцять п’ять і відрізнявся серйозністю, врівноваженістю, мовчазністю. Недарма Граніка вважали за найсміливішого і найгрізнішого воїна серед усіх десяти тисяч гладіаторів Равенни.

Попередня
-= 106 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!