Слава ЗСУ!

Вже довгий час він не брав участі у безтурботній розмові гостей Спартака, мовчки сидів, прикутий поглядом до дівчини, яка пильно дивилася на свого брата. Через безмежну відданість братові Мірца ставала ще дорожчою і привабливішою для Арторікса. Охоплений цими почуттями, він, несподівано насмілившись, підвівся з місця, високо підняв свій келих і вигукнув:

— Вип’ємо, друзі, за щастя Мірци, милої сестри нашого улюбленого вождя!

Всі випили, і серед шуму тостів та голосних розмов ніхто не помітив, як зашарілося обличчя галла. Тільки Мірца здригнулася, почувши його голос, який вимовив її ім’я, і мимоволі кинула на нього вдячний і водночас докірливий погляд. Потім схаменулася, бо перейшла межі тієї стриманості, якої вирішила чесно й невідступно додержуватися стосовно юнака. Її обличчя спалахнуло, вона соромливо похнюпилась і більше ні на кого не підводила очей.

Ще з півгодини тривав бенкет, супроводжуваний веселими жартами, жвавою розмовою, як то буває між людьми, зв’язаними щирою дружбою.

Коли друзі Спартака стали прощатися, сонце вже було на заході.

Спартак провів своїх гостей і лишився біля намету, задумливо дивлячись на величезний табір гладіаторів, освітлений останнім промінням сонця.

Думки одна за одною роєм пролітали в його голові, він подумав про всемогутнє слово «воля», яке менш ніж за рік підняло п’ятдесят безправних, знедолених людей, позбавлених майбутнього і всяких надій. Багато з них отупіли в рабстві, деякі навіть втратили людську гідність. 1 це слово зробило з них найдоблесніших воїнів у світі, влило в них мужність, зневагу до смерті, високу свідомість людської гідності. І він замислився над таємною непереборною силою цього слова: бідного, колись презрен-ного гладіатора воно зробило хоробрим і грізним полководцем могутнього війська, наділило здібністю змагатися з яким завгодно іншим почуттям, навіть з благородною і міцною любов’ю до Валерії. Цю божественну жінку він любив у сто крат більше, ніж самого себе, та не дужче від тієї святої справи, якій присвятив своє життя.

Розділ XV

СПАРТАК ПЕРЕМАГАЄ ЩЕ ОДНОГО ПРЕТОРА І ПЕРЕБОРЮЄ НЕБЕЗПЕЧНІ СПОКУСИ

У цей час у Римі — гордовитому переможцеві Африки й Азії, а нині ще й заклопотаному війнами проти Серто-рія і Мітрідата, тяжчими, ніж війна з Спартаком, — почали серйозно задумуватися над поворотом подій після поразки претора Публія Варінія під Аквіном. П’ятдесят тисяч озброєних гладіаторів під командуванням людини, яку римляни, червоніючи від сорому, змушені були визнати сміливою, мужньою і не без здібностей, стали повними господарями Кампаньї і, за винятком небагатьох міст, знищили там усяку подобу римської державності, навіть тінь її влади. П’ятдесят тисяч озброєних гладіаторів уже серйозно загрожували Самнію і Лацію, тобто передовим укріпленням Рима, і тепер стали занадто грізною небезпекою, щоб можна було махнути на це рукою і ставитися до них з безтурботною легковажністю.

Тому в цьогорічних коміціях Варінія увільнили від управління Сицилією, а разом з тим і від ведення війни з гладіаторами. Майже одностайним голосуванням народу і Сенату ці справи передали Гаю Анфідію Оресту. Це був патрицій років сорока п’яти, добре обізнаний з військовою справою. Протягом багатьох років він був воєнним трибуном, три роки — квестором. Своєю мужністю і розумом заслужив повагу і народу, і Сенату.

У перші місяці 72 року Орест за згодою нових консулів Теренція Варрона і Гая Кассія Вара зібрав значне військо з трьох легіонів: один складався з римлян, другий — з італійців, третій — з далматинських та іллірійських союзників. Ці три легіони мали приблизно двадцять тисяч чоловік. Разом із десятьма тисячами уцілілих від розгрому під Аквіном вони становили армію в тридцять тисяч бійців. Орест навчав її у Лації і обіцяв ущент розгромити Спартака навесні.

Настала весна. Могутнє сонце з ясного синього неба опромінило природу своїм життєдайним теплом. Над землею, вкритою розкішним зеленим килимом трав, розлився п’янкий аромат чарівних квітів; на тисячі дзвінких голосів залунав спів птахів; весна заговорила незліченними таємничими голосами, повними солодкої знемоги кохання. А війська — римське з Лацію, гладіаторське з Кам-паньї — рушили в похід, щоб залити розквітлі поля Італії людською кров’ю. .

Претор Анфідій Орест вийшов з Норби і Аппієвим шляхом дійшов до Фунді. Там, дізнавшися, що Спартак іде йому назустріч Доміцієвим шляхом, він став табором на таких позиціях, де міг використати переваги своєї численної кінноти — близько шести тисяч бійців.

Через кілька днів Спартак прийшов у Формії і став табором на двох горбах, що височіли над Аппієвим шляхом. Звідси на чолі своєї трьохтисячної кінноти він пробрався до самого табору ворога з метою розвідати його розташування і дізнатися про його наміри.