Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

У цей час вершник, який зробив збір, повернувся до Арторікса й подав йому шапку, майже повну дрібних монет. Арторікс чемно подякував вершникові й публіці за прихильність і висипав гроші у шкіряну сумку, приторочену до пояса.

Але коли галл хотів примусити своїх тварин іще раз кидати кості, увагу натовпу раптом привернули до себе голосні веселі вигуки, що лунали з другого кінця вулиці. Ціла юрба мімів, блазнів у чудернацьких масках, стрибаючи і пританцьовуючи під звуки флейт і кіфар, наближалися до Каринської курії.

Незабаром усі, хто дивився на штукаря, поспішили їм назустріч, музики гучно заграли, крики на честь Сатурна стали ще голосніші, і галл лишився на майдані сам. Тоді він зібрав своє приладдя, посадив на руку мавпу і ввійшов до трактиру поблизу курії. Тут він, з видимим наміром уникнути уваги натовпу, сів і замовив кухоль вина.

Як він розрахував, так і вийшло: майдан знову заповнили люди, і міми на сходах курії почали розігрувати непристойну кумедну пантоміму під вибухи нестримного реготу присутніх.

Арторікс скористався зі слушного моменту і обережно вислизнув з цього зборища. За чверть години йому не без труднощів пощастило вийти на вулицю, яка вела до Великого цирку.

Поки він пробирається цією вулицею крізь святковий галасливий натовп, ми коротко пояснимо читачам, як і для чого прибув Арторікс до Рима в одязі штукаря. *

На другий день після загибелі нещасного Рутілія загін гладіаторської кінноти, який доїхав по фураж майже до Барія, дізнався про таємниче вбивство на Гнатському шляху, де було знайдено трупи двох невідомих людей. В одному з них здивовані гладіатори впізнали начальника легіону свого війська, хороброго Рутілія, переодягненого — вони не розуміли для чого — апулійським селянином.

Так дійшла до Спартака ця сумна звістка. У нього виникла підозра, що, можливо, в самому таборі причаївся зрадник, який руйнував його плани. Але йому не вдалося з’ясувати найголовніше: загинув Рутілій, потрапивши до навмисне розставленої пастки, чи у випадковій сутичці з якимсь зустрічним на шляху.

Хоч як би там було, а після почесного поховання Рутілія треба було вирядити в Рим до Катіліни іншого посланця. Оскільки рада гладіаторських начальників уже ухвалила направити посланця, то Спартак вважав за краще ні з ким не радитися про вибір людини для виконання цього доручення. Таємно, щоб ніхто у таборі не знав, він доручив цю важку і делікатну справу найдорожчій людині — Арторіксові.

Арторікс, щоб легше обминути перешкоди та уникнути неминучих небезпек, вирішив навчитися штукарства. Для цього він знайшов справжнього штукаря і під великим секретом навчився у нього різних фокусів, які показував потім у Римі біля Каринської курії. Арторікс купив у нього пса і мавпу, з якими від серпня до листопада щодня впра-влявся, щоб як слід набити руку у фокусах. Потім він таємно покинув табір; віддалившись од нього, зняв зброю, пе-реодягся штукарем і невеликими переходами, зупиняючись по дорозі майже у всіх містах і селах, прийшов до Рима.

Читачі вже бачили, як несподівано йому довелося дати докази свого фіглярства перед добрими квіритами. Тепер підемо слідом за сміливим юнаком, який, пробираючись вулицею попщ Палатіном до Великого цирку, незабаром дійшов до курії Саліїв, де серед галасу й сміху трапезували люди найрізноманітніших станів. Вони найбільше ласували смаженою свининою — улюбленою на свята сатурналій стравою.

— Слава Сатурнові! — вигукнув велетенський на зріст раб-каппадокієць, біля якого сів Арторікс. — Слава Сатурнові і смачним сосискам, які приготував Куріон, оцей корчмар! Ніхто краще від нього не здатний готувати страі-ви зі свинини!

— Хай боронять боги, щоб я цим вихвалявся! — відгукнувся Куріон, присадкуватий, опецькуватий чоловік. — Але я привселюдно можу сказати, що таких сосисок, вимені і свинячих тельбухів не подають навіть за столом у Лукулла і Марка Красса. Присягаюся чорними косами Юно-ни, захисниці мого дому!

— Ура веселим сатурналіям! — встаючи з келихом, проревів якийсь сп’янілий раб, що взяв на себе роль заводіяки тостів.

Усі випили одним духом.

— І хай звелять всемогутні боги, — вигукнув каппадо-кієць, — щоб повернулося царство Сатурна і на землі щезли навіть сліди рабства!

— Але ж тоді ти не їв би сосисок Куріона і не пив би оцього добрячого цекубського вина!

— Ну то й що? — ображено крикнув раб. — Хіба не можна жити без цекубського і фалернського вина? Хіба води з джерел моїх рідних гір не досить, щоб втамувати спрагу вільної людини?

— Вода годиться тільки для обмивання й купання, — насмішкувато зауважив інший раб. — А я краще .полюбляю цекубське.

Попередня
-= 125 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!