Слава ЗСУ!

Обидва побачили освітлену смолоскипами юрбу рабів і клієнтів, що саме звернули з Нової вулиці на берег Тибру і бігли на крики комедіанта. Тоді Арторікс кілька разів ударив комедіанта кинджалом у груди, глухо, крізь зуби промовляючи:

— Вони не встигнуть урятувати тебе і схопити мене... мерзенний паскудо!

Він підхопив обома руками закривавленого напівмертвого міма і через мур кинув у річку, гукнувши:

— Це буде перша і остання вода, яку ти пив, старий п’янюго!

За цими словами почувся сплеск води і крик Метробія, який зник у каламутних хвилях.

— Метробію... ми тут!..

— Не бійся!

— Бути на хресті підлому гладіаторові!..

— Він не втече! — гукали разом раби й городяни, які були вже на відстані п’ятдесяти — шістдесяти кроків од Арторікса.

А гладіатор зірвав із себе плащ, кинув у річку пса, потім скочив на мур і стрибнув у воду.

— Допоможіть!!. Умираю... Допо... — ще раз пролунав крик Метробія.

Юрба, що прибігла на допомогу, була вже на місці кривавої драми. Всі метушилися вздовж стіни, гукали про допомогу комедіантові, але нічого не робили, щоб його врятувати.

А тим часом Арторікс швидко плив напереріз течії, прямуючи до протилежного берега.

Поки з того берега вслід йому слали прокльони і оплакували долю Метробія, гладіатор щасливо дістався до другого берега, швидко попростував до Янікульського горба і незабаром зник у пітьмі, що все щільніше оповивала вічне місто.

Розділ XVIII

КОНСУЛИ НА ВІЙНІ. -КАМЕРИНСЬКА БИТВА. - СМЕРТЬ ЕНОМАЯ

Після того як було втрачено всяку надію мати своїм вождем Луція Сергія Катіліну, гладіатори прийняли пораду Спартака навесні вирушити до Альп. Після переходу через Альпи гладіаторському війську розділитися, кожному повернутися до своєї країни і там намагатися підняти населення проти римлян. Спартак, обдарований розумом і проникливістю, що зробило його одним з найвидатніших полководців свого часу, зрозумів, що довша війна проти Риму в самій Італії може закінчитися лише перемогою квіритів.

Тому в кінці січня 71 року він виступив з Апулії на чолі двадцяти легіонів по п’ять тисяч бійців у кожному, — всього понад сімдесят тисяч прекрасно навчених і добре озброєних воїнів, — і приморським шляхом рушив через Самній.

Після десятиденного походу, дійшовши вже до землі пелінгів, фракієць довідався, що консул Лентул Клодіан збирає в Умбрії військо, приблизно з тридцяти тисяч бійців, щоб перетнути йому шлях до річки Пад. Водночас з тилу на нього мав виступити з Лацію другий консул — Геллій Публікола, щоб своїми трьома легіонами і допоміжним військом відрізати гладіаторам шлях до порятунку і можливість повернутися в Апулію.

З усього було видно, що Сенат настільки занепокоєний цією війною і наляканий її небезпечністю, що послав у похід обох консулів. Вважаючи це дуже важкою справою, він дав їм дві величезні армії і наказав назавжди покінчити з гладіатором.

Обидва консули, тільки-но ставши до виконання своїх обов’язків, зібрали армії: один — у Лації, другий — в Умбрії. Очевидно, досвід цієї війни — поразки претора Варінія, квестора Коссінія і навіть Ореста — нічого не навчили ні Лентула, ні Геллія. Консули чи то через заздрощі та суперництво, чи з неправильних міркувань не подумали спільно виступити проти Спартака.

Тому Спартак, довідавшись про наміри ворога, прискорив своє просування через Самній, вирішивши спочатку атакувати Геллія, якого сподівався зустріти на дорозі міжі Корфінієм та Амітерном.

Дійшовши сюди, він через місцевих рабів, які не насмілювалися втікати до табору гладіаторів, але подавали їм величезну допомогу шпигунством, дізнався, що Геллій усе ще перебуває в Анагнії, чекаючи кінноту, і що він не рушить звідти раніш ніж через два тижні.

Тоді вождь гладіаторів вирішив іти далі через землі піценів, де сподівався зустріти Лентула, який ішов з Умбрії, і розбити його. Потім він міг би повернути трохи назад, щоб розгромити Геллія і йти до річки Пад або, не звертаючи на нього уваги, просуватися до Альп.

В Аскулі Спартак дізнався від своїх численних вірних розвідників, що Лентул вирушив з Перузії через Камерін. Тоді Спартак зупинився на сильній позиції, ще більше її укріпив, збудувавши табір. Тут він вирішив чекати чоти-ри-п’ять днів, які потрібні консулові, щоб дійти до Каме-ріна, де Спартак збирався зустрітися з ним у бою.

Вранці другого дня після побудови табору Спартак на чолі тисячі вершників виїхав розвідати місцевість. Він їхав попереду свого загону, охоплений невеселими думками.

Про що він думав?

Відтоді як Евтібіда стала коханкою Еномая і запаморочила йому голову своїми похвалами його здібностям, Еномай став похмурий, мовчазний. Кілька разів він показував, що вже не відчуває до Спартака колишньої поваги й любові. На військовій нараді начальників під Гнатією, після того як Катіліна відмовився очолити гладіаторське військо, лише один Еномай виступив проти рішення йти через Альпи до своїх країн. Свою незгоду прийняти цю пораду він висловлював різко і брутально стосовно Спартака, вживав якісь темні й загрозливі слова. Щось плутано і загадково говорив про тиранію, про зарозуміле властолюбство, якого, мовляв, більше несила терпіти, про те, що гладіатори повстали заради рівності, але це слово стало порожнім звуком при диктатурі, яку вони терплять і яку вже годі терпіти, мов малим дітям, що в усьому слухаються вчителя.