Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Спартак схопився, страшенно розгніваний дикою вихваткою германця, потім примусив себе сісти і відповісти ласкаво і лагідно, заспокоюючи дорогу йому людину. Але Еномай, побачивши, що Крікс, Гранік та інші начальники схвалюють думку Спартака, розлючений вибіг з намету, не бажаючи бути присутнім на нараді своїх братів по зброї.

Тому протягом цих останніх днів фракієць був дуже стурбований поведінкою Еномая. А той уникав зустрічатися з ним. Коли ж випадково їм доводилося розмовляти один з одним, то Еномай ніяковів, відмовчувався і не хотів давати ніяких пояснень.

Еномай став озлоблений і зухвалий через підбурювання Евтібіди, але почував, як згасає його гнів при зустрічах зі Спартаком, таким лагідним, дружнім і безмежно простим у своїй величі. Чесна душа германця поставала проти намовлянь грекині, коли він зустрічався з великим полководцем.

Спартак шукав і не знаходив причини, які могли викликати таку несподівану зміну в Еномаєві. А тому що Евтібіді, яка вдавала з себе покірне ягнятко, вдалося зберегти в таємниці свій злочинний зв’язок з начальником германців- то чесному, щирому Спартакові не пощастило дізнатися про чорні інтриги Евтібіди, в яких вона так заплутала Еномая. Йому й на думку не спадало, що в дивній, незрозумілій поведінці його друга могла щось значити Евтібіда, про неї він майже ніколи не згадував.

Повернувшись із розвідки навколо Аскула, сумний і заклопотаний Спартак увійшов до свого намету і послав одного з контуберналів запросити Еномая до себе.

Контубернал пішов з Преторію виконувати наказ; але тільки-но Спартак сів і віддався своїм думкам, як той уже повернувся.

— Я йшов шукати Еномая, — сказав він, — і зустрів його, коли він ішов до тебе... Ось він сам.

Юнак посторонився, щоб дати дорогу Еномаєві, який спинився перед Спартаком і похмуро сказав:

— Привіт тобі... верховний вождю гладіаторів!.. Мені треба з тобою поговорити і...

— І мені треба з тобою поговорити, — перебив його Спартак, встаючи з місця, і дав знак юнакові вийти.

Коли той вийшов, він лагідно й ласкаво звернувся до Еномая:

— Прошу завітати, Еномаю, брате мій! Говори, що ти хотів мені сказати?

— Я хотів... — загрозливо й зневажливо, хоч і опустивши очі додолу, почав германець. — Мені... настогидло... бути іграшкою... твоїх примх... бути рабом, як у римлян... Я хочу воювати, але не хочу нікому служити...

— О, присягаюся блискавицями Юпітера! — вигукнув Спартак, складаючи руки і зводячи очі догори. — Та ти, мабуть, збожеволів, Еномаю, і...

— Присягаюся шовковими косами Фреї! — перебив його германець, підвівши голову і втупивши в Спартака палючий погляд своїх невеличких очей. — Я не збожеволів!

— Хай захистять тебе боги! Про які мої примхи ти кажеш і коли це я намагався зробити іграшкою тебе чи будь-кого іншого з наших товаришів по недолі і по зброї?

— Та... я цього не кажу... і не знаю, чи ти... — відповів ЕнОмай, знову опускаючи очі додолу і плутаючись у словах. — Я не знаю, чи ти... але я знаю, що, зрештою, і я людина...

— Звичайно, чесна і мужня людина, яких мало було! Таким ти був раніше, таким можеш бути й надалі! — сказав Спартак, впиваючись допитливим поглядом своїх огненних очей в Еномая. — Але до чого тут те, що ти сказав?.. Коли ж це я пробував зневажати тебе чи будь-кого у нашому таборі? Що примусило тебе таке підозрювати?..

Звідки походить оце твоє незрозуміле ставлення до мене?.. Чим я тебе скривдив?.. У чому я завинив — чи то перед тобою, чи перед тією справою, яку взявся здійснити і якій віддаю усе своє життя?

— Скривдив... Завинив... сказати правду... зовсім ні... ти мене не ображав... І ти нічим не завинив перед нашою справою... Навпаки, здібний полководець... та ще й непереможний, ти довів це... Ти перетворив юрби гладіаторів, які збіглися до тебе, у дисципліноване і грізне військо... і... і... зрештою... мені нема чого на тебе нарікати...

Так відповів Еномай. Його мова, спочатку похмура, сердита, поступово, майже непомітно ставала тихою, покірною і закінчилася лагідно та приязно.

— То чому ж ти так змінився? За що ти на мене гніваєшся? Адже щоразу мене обирали вождем проти моєї волі. Хіба я не поводився завжди з усіма моїми товаришами по недолі й особливо з тобою як щирий друг, як товариш по зброї?

— Ні... Спартак... не говори так зі мною... і не дивись на мене так докірливо... — буркотливо і водночас зворушено відповів Еномай. — Я не говорив... не мав наміру тобі цього сказати...

— Якщо я наполягаю на тому, щоб повернутися до наших країн, то лише тому, що, довго й ретельно поміркувавши, зрозумів: воюючи в самій Італії, ми ніколи не зможемо остаточно перемогти Рим. Завоювати Рим!.. Перемогти його могутність!.. Знищити владу тирані^!.. Та невже ти не розумієш, що від цієї думки моє серце тремтить радістю? Ця думка мучить мене навіть у снах, вона позбавляє спокою мої ночі!.. Стати більш великим, ніж Бренн, Пірр і Ганнібал!.. Домогтися того, чого не змогли здійснити славетні полководці! Хіба не було б це великою справою?.. Але Рим, коли на нього нападають у самій Італії, — це Антей, повержений Геркулесом; він підіймається знову ще дужчий, ніж був раніше. Після розгрому одного їхнього війська — що забере немало сил і крові — Рим за кілька днів спорядить проти тебе друге військо, потім третє і нарешті виставить шістдесят — сімдесят легіонів, якими нас розчавить остаточно. Щоб здолати Ан-тея, божественний Геркулес уже не кидав його на землю, а задушив у своїх могутніх руках. Щоб подолати Рим, нам слід підняти проти нього всі поневолені ним народи, рушити на Італію з усіх боків і все міцніше стягувати кільце навкруги стін Сервія Туллія. Треба вторгнутися сюди навалою в шістсот — сімсот тисяч бійців і тоді розтрощити, задавити назавжди цей проклятий народ і це прокляте місто. Ось єдиний спосіб перемогти Рим, єдиний шлях до знищення його влйци. І якщо це не вдасться нам, то вдасться нашим онукам, правнукам, але тільки так це може здійснитися. Всяка інша боротьба, всяка інша війна проти римської могутності неможливі. Мітрідат буде розгромлений, як був розгромлений Ганнібал, народи Рейну і парфяни — як були розгромлені карфагеняни, греки та іберійці. Ніщо, крім спільної боротьби всіх поневолених народів проти єдиного гнобителя, не зможе дати перемогу над цим гігантським спрутом, який повільно, поступово простягає свої щупальця на весь світ.

Попередня
-= 132 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!