Слава ЗСУ!

Спартак говорив пристрасно і натхненно. Його очі блищали. І Еномай, людина в душі чесна, щиро віддана Спартакові, мимоволі знову захопився фракійцем, піддався зачаруванню його палкого красномовства і почував, як згасає в його серці гнів, який з такими труднощами роздмухало підступне інтриганство Евтібіди. Коли ж вождь гладіаторів закінчив говорити, германець сам не помітив, як опинився біля нього, наче з благанням про-стяг руки до прекрасного, величного поборника свободи рабів, обличчя якого здавалося в цю хвилину ніби осяяне якимось незвичайним світлом, і схвильовано прошепотів:

— О, прости... Спартак, прости!.. Ти не людина, а напівбог!

— Ні... я найщасливіший з людей, бо в тобі знову знаходжу мого брата!.. — вигукнув зворушений фракієць і розкрив обійми.

Еномай кинувся йому на шию і прошепотів:

— О Спартак, Спартак... я шаную і люблю тебе ще дужче, ніж раніш.

І друзі замовкли в міцних братерських обіймах. Першим відірвався Спартак і схвильовано спитав германця:

— А тепер скажи, для чого ти йшов до мене?

— Я?.. Та... я уже й сам не знаю... — зніяковіло і збентежено відповів Еномай. — Та й навіщо тепер про це згадувати?

Він якусь мить помовчав і жваво додав:

— Ну, коли я вже прийшов до тебе, то прошу у тебе для себе і моїх германців найнебезпечнішого місця у наступній битві з консулом Лентулом.

Спартак з ласкавим усміхом поглянув на нього і сказав:

— Завжди той самий! Однаково відважний і чесний! Матимеш найнебезпечніше місце.

— Отже, ти мені це обіцяєш?

— Так! — відповів полководець і подав Еномаєві руну. — Ти знаєш, що в моєму серці немає місця ні для страху, ні для облуди!

Вони ще трохи поговорили і вдвох пішли з Преторію, Спартак хотів пройти з Еномаєм до наметів його германців. Та через кілька кроків їх поспішно наздогнав Арторікс, якого Спартак три дні тому посилав з тисячею вершників до Реати роздобути відомості про військо Геллія. Він щойно повернувся і, дізнавшись, що Спартак пішов з Еномаєм, побіг за_гним слідом.

— Привіт тобі, Спартак! — сказав він. — До Геллія при-булаодна частина його кінноти, і він вирушив уже з Анаг-нії. Його нападу слід чекати не пізніше як через п’ять діб.

При цій звістці Спартак замислився. Трохи згодом він сказав:

— Ну, то завтра ввечері ми знімемо табір і вирушимо до Камеріна. Дорога туди важка, але за десять годин пройдемо її і прибудемо на місце післязавтра перед полуднем. Лентул, певно, надійде туди післязавтра увечері або, найпізніше, — ранком четвертого дня. Його військо буде стомлене переходом, а ми встигнемо відпочити, сміливо нападемо на нього й розіб’ємо. Потім одразу ж повернемо проти Геллія і розгромимо його. А після всього безборонно продовжимо просуватися до Альп. Якої ти думки про все це, Еномаю?

— Чудовий задум, гідний справді великого полководця! — відповів Еномай. Коли Спартак відпустив Арторік-са, 'Еномай повів фракійця до свого намету і запросив до вечері разом із своїми контуберналами. Не було тільки Евтібіди: вона мала досить причин уникати зустрічі зі Спар-таком і не показуватися йому на очі.

У дружній розмові за келихом терпкого, але міцного тронтського вина непомітно минуло кілька годин. І тільки набагато пізніше від першого смолоскипа Спартак вийшов з намету германця.

Тільки-но Еномай залишився сам, як Евтібіда, розпустивши по плечах руде волосся, з’явилася з окремої кімнатки, влаштованої для неї у наметі воєначальника германців. Схрестивши руки на грудях, вона стала напроти Еномая.

— Отже, — запитала Евтібіда, — Спартак знову поведе тебе, куди йому заманеться, як веде свою коняку? Знову він буде користатися з твоєї сили та хоробрості, щоб самому бути зверху?

— О, ти знову за своє?.. — з глухою погрозою в голосі озвався германець і люто зиркнув на дівчину. — Коли ти нарешті припиниш свої підлі наклепи? Коли ти перестанеш отруювати мені кров своїми нашіптуваннями? Ти лютіша, ніж вовк Фенріс, тричі проклята жінко!

— Гаразд!.. Чудово!.. Присягаюся всіма богами Олімпу!.. Тепер, брутальний дикуне, дурний, безмозкий, мов тварина, ти обертаєш на мене свою потворну лють. Так мені й треба, необачній жінці, що любить тебе, хоча слід було б зневажати!.. Чудово!.. Я цього заслуговую!..

— А навіщо тобі, люблячи мене, вимагати від мене ненависті до звитяжного., великодушного Спартака?

— О дурню, колись і я була повірила його удаваній доброчесності й вірила, що він не людина, а якийсь напівбог. Та мимоволі змушена була переконатися, який він облудний, який нещирий у кожному вчинку, в кожному слові. Я дізналася, що тільки єдине полум’я зігріває його душу — це полум’я честолюбства. Отепер я бачу, що ти дурніший од вівці.