Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Правда!.. Правда!.. — закричав Еномай, остаточно переконаний цим фатальним збігом доказів, адже вони незаперечно свідчили про зраду фракійця. — Зрада Спартака очевидна!

Евтібіда, очі якої спалахнули жорстокою радістю, ще ближче підступила до германця і з притиском видихнула йому в лице:

— То швидше! Чого ще чекаєш?.. Хіба хочеш, .щоб тебе з твоїми вірними германцями заманили кудись у гірську ущелину, де вам доведеться без бою ганебно скласти зброю? Невже ти хочеш, щоб вас розпинали або на арені кинули хижим звірам на поталу?

— Ні!.. Ні!.. Присягаюся всіма блискавицями Тора! — оскаженіло вигукнув германець, схопив з кутка свій велетенський панцир, шолом і надів їх. Потім пристебнув до пояса меч.

— Ні! Я не дозволю йому продати мене!.. Зі своїми легіонами... негайно... йду з табору зради... — кричав Еномай.

— І завтра ж підуть за тобою галли, іллірійці і самніти, а з ним залишаться самі фракійці та греки. Ти станеш верховним вождем і один здобудеш славу за облогу та захоплення Рима... Йди... Йди... зроби так, щоб твої тихо піднялися... щоб без галасу за вами пішли також галльські легіони... Ми вирушимо цієї ж ночі... Слухайся порад тієї, яка тебе кохає... яка бажає бачити тебе найславетні-шим у світі!..

Через кілька хвилин букцини германських легіонів засурмили збір. Менш ніж за годину десять тисяч бійців Еномая зняли намети і вишикувалися в колони, готові покинути табір.

Ці легіони були розташовані поблизу головних, правих воріт табору. Еномай сказав пароль декуріонові варти біля воріт і наказав легіонам тихо виходити. Коли заграли збір у германців, підвелися й галли, їхні сусіди; деякі з них подумали, що має виступати все військо, інші — що до табору наблизився ворог. Всі посхоплювалися, нашвидкуруч озброїлися, вийшли з наметів і, не чекаючи ніякого наказу, примусили сурмачів узяти букцини і сурмити збір. Так один по одному всі легіони схопилися за зброю, в таборі почалася метушня, як то буває навіть з найдисциплі-нованішим військом при несподіваній появі ворога.

Одним з перших схопився і Спартак. Вискочив на поріг намету і спитав вартових, що сталося.

— Здається, йде ворог, — була відповідь.

— Як це?... Звідки?.. Який ворог?.. — питав він, ще більше вражений такою відповіддю.

Похапцем озброївшись, він вийшов і поспішив у глиб табору.

Там він дізнався, що Еномай зі своїми легіонами виходить із табору через головні ворота і що й інші легіони готуються йти слідом за ним, гадаючи, ніби такий був наказ Спартака.

— Що ж це?.. Невже він? — вигукнув фракієць, ударивши себе долонею по лобі. — Але ні!.. Це неможливо!

І при світлі смолоскипів, що вже горіли подекуди,-він швидко попростував до воріт.

Коли Спартак підійшов до воріт, то вже другий германський легіон виходив з табору. Розштовхуючи бійців своїми могутніми плечима, він устиг перегнати останні лави і вийшов назовні. Потім пробіг чотириста — п’ятсот кроків до того місця, де на коні оточений контубернадами Еномай чекав, поки пройде його другий легіон.

Попереду біг якийсь воїн у повному озброєнні. Спартак упізнав у ньому Крікса, який, задихавшись від швидкого бігу, гукав голосно:

— Еномаю, що ти робиш?.. Що трапилось? Нащо ти підняв увесь табір?.. Куди йдеш?..

— Геть від табору зрадника! — громовим голосом, але байдуже відгукнувся германець. — 1 ти, коли не хочеш зі своїми легіонами бути запроданим у руки ворога, йди зі мною. І разом рушимо на Рим.

Вражений цими словами, Крікс хотів щось відповісти, але в цю мить підбіг Спартак і, важко дихаючи, сам гукнув до Еномая:

— Про яких зрадників ти базікаєш, Еномаю, на кого натякаєш?!

— Про тебе кажу, на тебе натякаю. Я воюю проти Риму і хочу йти на Рим. Не хочу йти в Альпи, щоб там, ніби через нещасливий випадок, попасти до пазурів ворога.

— О всемогутній, всеблагий Юпітере! — сам не свій скрикнув Спартак. — Ти, здається, жартуєш, але запевняю тебе, що це найбрутальніший жарт, який будь-коли могла придумати людська голова...

— Не жартую я, присягаюся Фреєю!.. Не жартую, а говорю цілком свідомо!

— То ти мене за зрадника маєш? — сказав Спартак, задихаючись від обурення.

— Не тільки маю, а впевнений у цьому і оголошую про це привселюдно.

— Ти брешеш, підлий п’янице! — заревів Спартак і, вихопивши з піхов величезний меч, кинувся до Еномая, Той теж вихопив меч і спрямував свого коня назустріч Спартакові.

Та Еномая в одну мить придержали його контуберна-ли а Крікс, кинувшись уперед, схопив коня за вудила і так сильно шарпонув його, що осадив назад, крикнувши:

Попередня
-= 136 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!