Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Еномай зітхнув і не відповів ні слова, тільки мовчки почав ходити по намету.

Так минуло хвилини дві, і ніхто з них не промовив і слова. Потім Евтібіда заговорила знову, ніби звертаючись до себе самої:

— Може, я попереджала його задля своєї вигоди? Може, я застерігала його від сліпої віри, властивої його щирій вдачі, одкривала йому очі на тенета, які чорна зрада готує для нього і бідолашних гладіаторів? Може, це все я робила для власної користі?

— Але хто тобі про це хоч раз сказав чи хто подумав? — спитав Еномай, зупиняючись перед дівчиною.

— Ти! — суворо крикнула грекиня. — Ти!

— Я? — здивувався Еномай.

— Так, ти! Бо кінець кінцем можливо тільки одне з двох: або ти віриш, що я тебе люблю і добра тобі зичу, — в такому разі ти мусиш вірити, що Спартак вас зраджує, або ти певен, що Спартак —.людина чесна і благородна, — тоді ти повинен у мені вбачати зрадницю!

— Та ні ж, ні! — майже плачучи, скрикнув бідний германець. Він не був сильний у логіці й не знав, як відка-раскатись од цих. невблаганних доказів.

— Ну скажи сам, навіщо мені тебе зраджувати? — не відступала од свого Евтібіда.

— Пробач мені, Евтібідо, божество моє. Я не те що не думаю, мені й у сні не ввижалося, що ти могла чи хотіла б мене обдурювати. Адже ти дала стільки доказів твоєї любові... та... пробач мені... Я ніяк не доберу, навіщо, з якої речі став би Спартак зраджувати?..

— Навіщо? З якої речі? — повторила Евтібіда, підводячись і поволі підступаючи до Еномая, який увесь ніби знітився під її поглядом. — А скажи-но мені, довірливий дурню, чи не сам Спартак признався, що після битви під Фунді до нього приїздив консул Варрон Лукулл і пропонував йому високу посаду в іспанському війську, префектуру в Африці, якщо він згодиться вас покинути?

— Так, він про це говорив, але ж ти знаєш, як він відповів консулові...

— А чи ти розумієш, нещасний дурню, чому він відповів так? Та тому, що за ці послуги такої дяки йому замало.

Похнюпивши голову, Еномай знову почав мовчки ходити по намету.

— Тепер ці пропозиції повторено, подвоєно, потроєно, а він уже ні в чому вам не признається.

— Та звідки ти про все це знаєш? — спитав Еномай, зупинившись перед Евтібідою.

— А Рутілій поїхав же до Рима, переодягнувшись в апулійського хлібороба, щоб запропонувати Катіліні командувати гладіаторським військом... Невже ти віриш, що його посилали тільки заради цього?

— Але якщо...

— Це тільки ви можете вірити цьому хитрому і підступному чоловікові... Але не я, бо я перша зрозуміла, що цей посланець поїхав до Рима, щоб відновити переговори, які сам консул розпочинав ще у Фунді.

Еномай знову заходив по намету.

— Коли б це було не так, то чому посилали Рутілія, саме Рутілія, латинянина, та ще й вільнонародженого?

Еномай мовчав.

— І чому після таємничої смерті Рутілія, не порадившись ні з ким з вас, таких же вождів, як і він сам, та ще й сміливіших і доблесніших, Спартак послав свого вірного Арторікса, переодягненого штукарем? Чому саме Арторік-са, коханця своєї сестри Мірци? Чому не когось іншого?..

І чому одразу після повернення Арторікса Спартакові раптом загорілося, щоб ви вирішили за всяку ціну вийти з Італії і повернутися до Фракії, до Галлії, до Германії? Еномай спинився мов укопаний.

— Чи ж природно це все, розумно, правильно, чесно? — після короткої паузи наполягала Евтібіда. — Як же це? Рим уже до того знесилений, що не може набрати легіони, щоб боронитися від переможного Серторія в Іспанії, від переможного Мітрідата в Азії... А ми у цей страшний для Риму час, маючи сімдесят тисяч добре навчених, добре озброєних, випробуваних у стількох битвах воїнів, замість іти на вороже місто, тікаємо від нього?.. Ну хіба ж це розумно?

Еномай стояв мовчки і тільки похитував головою.

— Лентул, Геллій, їхні дві армії... то байка, вигадана Спар-таком, щоб якось виправдати цю ганебну, незрозумілу втечу, щоб приховати від людського ока страшну, надто очевидну зраду... Геллій... Лентул... і їхні армії! — ніби сама з собою міркувала грекиня. — А чому розвідувати рух цього уявного війська Лентула сьогодні подався він сам з тисячею вершників? Чому стежити за вигаданим військом Геллія він послав знову-таки Арторікса? Чому завжди і скрізь він тиче свого Арторікса? Чому він не послав нікого з вас?..

— Твоя правда... шкода... але твоя правда... — ледь розбірливо промимрив Еномай.

— То заради всіх небесних богів! — з лютим завзяттям крикнула Евтібіда. — Прокинься нарешті від згубного сну, в якому тебе заколисує зрада!.. А коли потребуєш знати інші причини, що штовхають цю людину до зради, то згадай, що він безумно любить римську патриціанку Валерію Мес-салу, вдову Сулли. Заради неї, заради свого почуття він усіх вас продасть римському Сенатові і в нагороду візьме кохану жінку, а разом з нею — вілли, багатство, почесті...

Попередня
-= 135 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!