Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Еномаю, якщо ти не збожеволів, як свідчать твої вчинки, то я скажу, що ти — зрадник, підкуплений золотом і намовляннями римлян...

— Що ти кажеш, Кріксе? — здригнувшись, сказав германець.

— Присягаюся всемогутнім промінням Велена! — оскаженіло вигукнув галл. — Тільки римський консул на твоєму місці вчинив би так, як ти!

Тим часом Арторікс, Борторікс, Фессалоній, Гранік та інші двадцять найстарших начальників обступили Спартака і почали умовляти його. Він заспокоївся, переміг свій гнів, вклав у піхви меч і промовив:

— Я певен, що якась з ериній говорить твоїми устами. Бо той Еномай, який був моїм побратимом під час небезпечної втечі з Рима до Капуї, у всіх страшних злигоднях і радощах від самого початку нашого повстання, той Еномай не міг би говорити так, як говориш ти нині. Я не знаю... Не розумію, проте, мабуть, ти і я стали жертвами жахливої інтриги, що з Рима невідомо як проповзла в наш табір. Але тепер не в цьому справа: коли б хтось інший, а не ти, якого я завжди любив, як брата, сказав оці слова, щойно вимовлені тобою, він уже був би мертвий... Тож іди!.. Кидай справу своїх братів і свої знамена... А я присягаюся тут перед твоїми легіонами, перед твоїми братами, присягаюся прахом мого батька, пам’яттю моєї матері, життям моєї сестри, всіма богами пекла і неба, що я не заплямував себе підлотою, в якій ти мене звинувачуєш. І якщо хоч на мить порушив я клятви, дані моїм товаришам по нещастю, то нехай вразять і спопелять мене блискавиці Юпітера! І нехай ім’я моє перейде до найдальших нащадків, заплямоване тавром найганебнішої зради!

Спартак виголосив цю клятву твердо й урочисто, його обличчя було бліде, але мужнє і спокійне. На присутніх вона справила сильне й глибоке враження і похитнула навіть дику впертість Еномая. Але раптом від головних, правих воріт долинув звук букцин третього легіону (першого галльського), і всі обернулися туди.

— Присягаюся богами пекла! — скрикнув Спартак, і його бліде обличчя аж пополотніло. — Значить, галли теж виходять?

І всі побігли до воріт.

Тоді Евтібіда, яка досі, опустивши забрало, трималася позад Еномая, майже закрита ним разом із своїм невеликим коником, схопила повід його коня і рішуче потягла шляхом, яким уже віддалялися обидва легіони германців. За Еномаєм і грекинею рушили й інші його контубернали.

У той час коли Крікс і Спартак поспішали назад до воріт табору, звідти виїхало тридцять германських лучників. Побачивши Спартака і Крікса, які йшли їм назустріч, вони загорлали:

— Ось Спартак!

— Ось цей зрадник!

— Смерть йому!

Вони разом витягли вперед ліві руки з натягнутими луками, націлилися в обох вождів, і їхній декуріон вигукнув:

— У тебе, Спартак, у тебе, Кріксе, у зрадників!

1 тридцять стріл зі свистом полетіли у Спартака і Крікса.

Обидва ледве встигли прикритися щитами, в які вп’ялося немало стріл, а Крікс став попереду Спартака, прикривши його собою, і закричав:

— Ради вірності нашій справі стрибай через рів! Спартак перескочив придорожній рів і опинився на луках, за ним стрибнув Крікс. Це врятувало їх від нападу дезертирів. Облишивши Спартака і Крікса, вони пришпорили коней і подалися слідом за германськими легіонами.

— Прокляття дезертирам! — вигукнуів Крікс.

— Хай консул Геллій порубає вас на шматки, — додав розлючений Спартак.

Уздовж рову швидко дійшли вони до воріт табору, де Арторікс і Борторікс, благаючи і лаючись, насилу стримували бійців третього легіону, які хотіли вже виходити з табору слідом за германцями..

Крікс швидко утихомирив їх. Він гучно вилаяв їх галльською мовою, назвав підлою наволоччю, збіговиськом розбишак, юрбою запроданців. Він швидко заткнув горлянку навіть найсвавільнішим і заприсягся Гезом, що — хай тільки розвидниться — він сам знайде і звелить розп’ясти підкуплених баламутів цього ганебного бунту. Галли одразу вгамувались і тихо та покірно, мов ягнята, посунули назад до своїх наметів.

У цей час Крікс раптом .зблід, і його голос, спершу сильний та дзвінкий, ослабнув, захрип. Ледве тільки перші ряди легіону, що збунтувався, повернулися кругом, він похитнувся і впав на руки Спартака.

— О, ради богів! — болісно скрикнув фракієць. — Та тебе, мабуть, поранили, коли ти закривав мене від тих стріл?

І справді, одна стріла влучила Кріксові у стегно, а друга пробила кольчугу і застряла між п’ятим і шостим ребром.

Його перенесли в намет, дбайливо перев’язали рани. Спартак сидів біля нього до ранку, охоплений скорботними думками, викликаними подіями цієї ночі. Він не тільки кипів гнівом на Еномая за його незрозуміле дезертирство, а й горював за десятьма тисячами германців, які пішли назустріч небезпеці.

Попередня
-= 137 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!