Слава ЗСУ!

— Якщо для вас воля це — безладдя, заколоти... то нам не треба такої волі! — вигукнув Фессалоній. — Ми прагнемо дисципліни, порядку і будемо з тим, хто за два роки війни показав себе мудрим і доблесним полководцем.

Цієї миті залунали хрипкі звуки сурм, що закликали до зброї третій легіон, і перервали суперечку. Ці звуки урвали втіху грекині — чути стільки слів ненависті й роздратування проти Спартака від багатьох начальників!

Незабаром сигнал тривоги повторили букцини четвертого, потім п’ятого легіонів і нарешті — сурми всього табору.

Усі гладіатори побігли до своїх наметів, наділи панцири, шоломи, схопили зброю і вишикувалися в бойовий порядок маніпул, когорт, легіонів.

Потім букцини третього легіону і слідом за ними всіх інших просурмили сигнал зняти намети.

За дві години табір було знято, і всі легіони мовчки стояли в бойовому строю, готові до походу. Тоді ще один сигнал покликав командирів легіонів до верховного вождя діставати накази.

Всі командири легіонів помчали на конях до Преторію, де Спартак оголосив їм, що претор Гай Кассій іде проти них і цього ж дня увечері буде біля Мутіни. Необхідно негайно виступати в похід з тим, щоб напасти на нього там не пізніше як завтра, до того, коли до нього приєднаються нові загони ополченців і перетнуть їм жадану переправу через Пад.

Коли Спартак закінчив говорити, настала загальна мовчанка. Потім, після короткого вагання, опустивши очі, видимо, зніяковілий, Гай Ганнік тихо промовив:

— Проти Кассія ми, звичайно, будемо битися, але через Пад не підемо.

— Що? — скрикнув вражений Спартак. Ніби не зрозумівши самніта, він втупив у нього з-під насуплених брів погляд, що метав блискавки, і суворо перепитав: — Що ти сказав?

— Він сказав, що ми не підемо за тобою на той бік Паду! — відповів нумідіець Орціл, зухвало дивлячись Спартакові в очі.

— Сім легіонів не бажають повертатися до своїх країн, — додав Гай, — а хочуть іти на Рим.

— О, знову бунт!. — гнівно вигукнув Спартак. — Невже вам, нещасні, не досить сумного прикладу бідолашного Еномая?..

Почувся тільки неясний гомін, але ніхто не відповів. Спартак теж трохи помовчав.

— Присягаюся всіма богами! — знову палко заговорив Спартак. — Кажу вам, що ви або божевільні, або зрадники!

Бунтарі мовчали. Спартак трохи зачекав і владно сказав:

— Зараз на нас іде ворог, і ви всі будете мене слухатися, щоб перемогти Кассія. Потім ми зберемося на раду і вирішимо, що краще буде для нашого блага. А тепер ідіть!

І владним жестом відпустив командирів легіонів.

Поки вони сідали на коней, він грізно додав:

— І щоб у поході і в битві не було й найменшої неслухняності! Бо, присягаюся всевишнім Юпітером! — перший, хто дозволить собі одне бунтівливе слово, рух, той загине від мого меча, який ще й разу не схибив!

Командири, скоряючись, мовчки роз’їхались кожен до свого легіону.

Гладіаторське військо рушило в похід на Мутіну, йшло всю ніч і за годину перед світанком прибуло на місце.

Кассій розташувався табором на двох високих горбах, обгородившись міцним частоколом і широким ровом.

Опівдні Спартак повів свої шість легіонів на штурм табору претора. Позиція противника на схилах горбів була дуже вигідною. Але кількісна перевага гладіаторів і їхній завзятий натиск швидко здолали двадцять тисяч римлян, які були переважно ветеранами Марія та Сулли. 1 хоч римляни билися стійко, але менш ніж за дві години вони, розгромлені, оточені гладіаторами, кинулися врозтіч. Гладіатори вчинили їм справжнє побоїще.

Майже десять тисяч римлян полягло у цій короткій битві. Решта порозбігалася хто куди. Серед них був і сам претор, що врятувався якимсь чудом. Римський табір, обоз — усе лишилося в руках переможців: утрати гладіаторів були дуже незначні.

На другий день після цієї перемоги, що була третьою протягом останнього місяця і кількох днів, гладіаторські легіони вишикувалися чотирикутником на рівнині біля річки Скультенни. Треба було всім разом вирішити, чи йти на переправу через Пад і розійтися потім по своїх країнах, чи повернутися назад і йти на Рим.

Спартак у палкій промові змалював доцільність і своєчасність першого плану і неминучі згубні наслідки другого. Він нагадав про все те, що зробив для справи поневолених, якій він самовіддано присвятив десять років свого життя. Нагадав не ради марнославства, а для того, щоб більше переконати своїх товаришів по недолі і війні, що його порада випливає з упевненості в тому, що дальша війна в Італії буде для гладіаторів могилою, як вона стала могилою для галлів Бренна, для греків Пірра, для карфагенян, тевтонів і кімврів, нарешті — для всіх чужоземців, які сюди вдирались і пробували воювати на цій землі. Спартак урочисто заприсягнувся, що лише заради блага гладіаторів він наполягав і тепер наполягає на цій пораді. Хай вони вирішують, він готовий скоритися волі більшості; як вождь або простий воїн, він завжди битиметься поруч із ними, і, якщо так судилося, він з радістю загине з ними за свободу.