Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Промова Спартака викликала бурхливі оплески, і якби одразу перейшли до голосування, то напевне його план було б прийнято переважною більшістю. Але численні визначні перемоги, здобуті гладіаторами за останні два роки, зробили гладіаторів надто самовпевненими. Багатьом воєначальникам, які в глибині душі були за фракійця, не до смаку припала залізна дисципліна у війську, що не дозволяла грабунків і насильств. Спочатку це викликало незадоволення в окремих воїнів, яке потім, мов чумна зараза, охопило всі легіони.

Цією грою нездорових пристрастей і настроїв скористався Гай Ганнік, який, перш ніж продати себе в гладіатори, терся на Форумі і вмів красно та переконливо говорити. Він виступив після Спартака і почав з гучних похвал доблесті й мудрості Спартака, аби ніхто не подумав, що він у душі настроєний проти нього. Потім яскраво змалював скрутні обставини римлян, їхню нездатність у цей час боронитися від нападу могутнього гладіаторського війська силою в сімдесят тисяч доблесних мечів. Він закликав легіони не пропускати слушної нагоди оволодіти Римом, якої, може, більше й не трапиться. І закінчив закликом до війська завтра ж виступати в напрямі до Тибру.

— На Рим!.. На Рим!.. — залунав після промови Ган-ніка громоподібний крик п’ятдесяти тисяч голосів. — На Рим! На Рим!

Коли перейшли до голосування, то виявилося, що сім легіонів одностайно пристали до думки Ганніка, а решта шість майже одноголосно стояли за пораду Спартака. Таким чином, понад п’ятдесят тисяч гладіаторів зажадали йти на Рим і менш двадцяти тисяч лишилися на боці Спартака.

Легко уявити, як гірко засмутив Спартака несподіваний наслідок цього голосування, бо воно тепер розбило всі його плани і віддаляло повсталих од їхньої кінцевої мети — зруйнувати, повалити тиранічне панування Риму.

Довго стояв він похмурий, пригнічений, мовчазний, нарешті підвів голову і, блідий, засмучений, сказав з гіркою, іронічною посмішкою Кріксу, Граніку і Арторіксу, які не менш засмучені мовчки стояли навколо нього:

— Ех!.. Присягаюся богами Олімпу!.. Небагато прибічників я набрав собі серед гладіаторів після такої праці, після стількох небезпек і мук, яких зазнав заради них. Хай буде так... Присягаюся Геркулесом!..

І, звертаючись до легіонів, які мовчки чекали остаточного вирішення, він голосно промовив:

— Гаразд, я скоряюся вашому бажанню: ви підете на Рим. Але під командуванням іншого, бо віднині я зрікаюся звання вашого верховного вождя, яке ви двічі мені давали. Вшануйте тепер цим званням іншого, достойнішого, ніж я.

— Ні... заради богів! — закричав Лівій Гранденій, самніт, начальник дванадцятого легіону. — Ти завжди будеш нашим верховним вождем, бо рівного Тобі між нами немає!

— Спартак — верховний вождь!.. Спартак — верховний вождь! — закричали як один сімдесят тисяч гладіаторів, високо підіймаючи свої щити.

— Ніколи!.. Я проти походу на Рим і туди вести вас не бажаю! Оберіть когось із тих, хто впевнений у перемозі.

— Ти — вождь!.. Ти — вождь!.. Спартак!.. Ти — вождь!.. — повторювалися вигуки тридцяти — сорока тисяч голосів.

Коли цей шум почав ущухати, Крікс дав знак, що хоче говорити.

— Тут присутні сто тисяч озброєних гладіаторів. Та хоч би нас було навіть сто чоловік, лише один може й повинен бути нашим полководцем... Тільки переможець під Аквіном, Фунді, Камерином, Нурсією і Мутіною може і повинен бути нашим вождем!.. Хай живе Спартак-полко-водець!

Долиною, берегами Панара прокотився могутній, страшенний рев:

— Хай живе Спартак-полководець!

Обурений фракієць опирався цьому обранню, над усе силкувався відвести настирливі прохання своїх друзів. Але всі командири легіонів і найперші Арвіній, Орціл, Гай Ганнік, а за ними всі шістдесят п’ять воєнних трибунів і всі послані від маніпул та загонів центуріони, декуріони — всі вперто наполягали, щоб він залишився на чолі гладіаторського війська. Спартак був, видимо, зворушений цим величним проявом любові й поваги до себе з боку своїх хоч і непокірних товаришів і нарешті промовив:

— Ви цього бажаєте?.. Хай буде так. Я згоден, бо розумію, що обрання іншого неминуче привело б вас до кривавих чвар. Я готовий битися пліч-о-пліч з вами і вмерти на чолі вашого війська.

У той час коли всі йому дякували — одні цілували його одяг, руки, інші голосно звеличували його доблесть, його перемоги, — він із сумною усмішкою додав:

— Я не сказав, що обіцяю привести вас до перемоги, бо я не дуже вірю в успіх цієї безрозсудної війни. Та хоч як би там було, ми підемо на Рим. Завтра вирушимо до Бононії.

Таким чином, Спартак змушений був узятися за справу, яку вважав безуспішною. Другого дня, знявшись з табору, військо рушило через Бононію до Ариміна.

Попередня
-= 143 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!