Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Але в рядах гладіаторів ослабла дисципліна, поширилася неслухняність перед старшими, і це грізне військо, яке під командуванням мудрого полководця — Спартака здобуло стільки блискучих перемог над арміями народу, першого серед народів того часу, це військо почало розпадатися під впливом жадоби грабунків.

І хоч як Спартак забороняв, але то один легіон, то другий, а то й кілька разом нападали на міста сеннонів, по землі яких проходило військо, і нещадно грабували. Це завдавало подвійної, дуже небезпечної шкоди: гладіаторські легіони втратили гідність дисциплінованого війська, перетворилися на орди розбещених грабіжників і викликали в пограбованого населення ненависть. А довгі вимушені зупинки уповільнювали швидкість переходів, що досі була головним секретом перемог Спартака.

Легше уявити, ніж описати обурення Спартака. Спочатку він лютував, картав, лаяв тринадцятий легіон, яким командував Гай Ганнік, бо саме цей легіон подав іншим приклад грабіжництва. Та йому тільки на короткий час пощастило зменшити, але не викоренити це зло. Через два дні, коли військо йшло до Фавенції, п’ятий, шостий і сьомий легіони, які були у хвості колони, завернули до Імоли і вщент пограбували її. Дійшло до того, що Спартак і Крікс мусили повернутися назад із трьома фракійськими легіонами, щоб приборкати і привести до порядку грабіжників.

Тим часом до Рима дійшли звістки про поразку обох консулів і розгром претора Цизальпійської Галлії, і це викликало страшенний переполох. Незабаром, коли долетіла новина про намір гладіаторів іти на Рим, населення й Сенат охопив ще більший жах.

Коміції для обрання консулів на наступний рік іще не збирались, і після поразки консулів Лентула та Геллія дуже зменшилась кількість кандидатів, які домагалися обрання на цю високу посаду. Проте саме ці поразки запалили Гая Анфідія Ореста бажанням просити консульства. Він твердив, що не винен за поразку біля Фунді, якої зазнало від Спартака його невелике військо. Адже консули, маючи шістдесят тисяч бійців, теж були розгромлені, і тому невдачі консулів під Камерином та Нурсією виправдують його, Ореста, невдачу, бо, мовляв, поразка під Фунді була для римлян менш шкідливою, ніж під Камерином і Нурсією.

Ці докази були трохи дивні і не зовсім розумні, бо те, що він завдав меншої шкоди, ніж інші воєначальники, аж ніяк не доводило доблесті самого Анфідія Ореста. Але в Римі про цю війну з гладіаторами склалася така безнадійна думка, що доводи Анфідія Ореста здавалися правильними, та й кандидатів на консульство було так мало, що на ці високі посади на наступний рік більшістю голосів були обрані не хто інший як Анфідій Орест і Публій Кор-нелій Лентул Сура.

А Спартак у цей час не міг продовжувати свого походу на Рим через сваволю і неслухняність тих самих легіонів, які так галасливо вимагали цього походу. Тому він майже на місяць затримався в Ариміні. Відмовившись од командування, він на багато днів замкнувся у своєму наметі, не поступаючись ні перед якими проханнями. І ось одного дня перед преторієм зібралося все військо і на колінах, голосно засуджуючи свої вчинки, почало просити його і цим примусило Спартака вийти з намету.

Тоді усі побачили, який він став блідий. Душевні муки відбилися на його благородному обличчі. Вигляд у нього був змарнілий, знесилений, очі почервонілі від безсонних ночей.

При його появі гладіатори загомоніли ще голосніше, почулися слова відданості й любові до нього, слова каяття.

Він зробив знак, що хоче говорити. Запала глибока тиша, і він заговорив суворо й зворушливо. Різко, гірко докоряв він легіонам, які через ганебну поведінку перестали бути людьми, обернулися на найпідліших розбишак. Він знову заявив, що залишиться непохитним у своїй відмові йти з ними далі, якщо вони не дадуть йому повного і необмеженого права суворо покарати підбурювачів грабіжництва.

Легіони одностайно згодилися з цією вимогою. Спартак знову прийняв командування гладіаторським військом і почав найсуворішими заходами відроджувати в гладіаторах згаслі почуття обов’язку, запроваджувати найсу-ворішу дисципліну.

Він засудив до страти найдикішого серед командирів легіонів — нумідійця Орціла, який заплямував себе мерзенним злочином у Бертінорі. Перед строєм усіх легіонів Спартак наказав нумідійцям розп’ята його на хресті. З його наказу гладіатори відшмагали лозою і вигнали з табору ще двох командирів легіонів — галла Арвінія та самніта Гая Ганніка і розп’яли на хрестах понад двісті гладіаторів, які проявили особливе звірство під час грабунків.

Після цього Спартак розформував усі легіони і перебудував їх не за національностями, а навпаки, кожну мані-пулу, кожну когорту утворив з відповідної кількості воїнів різного походження. Віднині кожна маніпула, що складалася зі ста двадцяти чоловік, мала сорок галлів, тридцять фракійців, двадцять самнітів, десять іллірійців, десять греків і десять африканців.

Попередня
-= 144 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!