Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Усі ці легіони Спартак об’єднав у три корпуси: перший, що складався з шести легіонів, віддав під команду Крікса; другим, куди входили сьомий, восьмий, дев’ятий і десятий легіони, став командувати Гранік; третій корпус був утворений з решти чотирьох легіонів на чолі з Арторіксом. Начальником восьмитисячної кінноти залишився Мамілій.

Але незабаром Спартак побачив, що необхідно як слід згуртувати нові легіони, перш ніж іти на Рим. Для цього він, вийшовши з Ариміна, невеликими переходами вирушив через Арецій до Умбрії, щоб дати воїнам оцінити один одного і потоваришувати, а також звикнути до нових командирів.

Нарешті і до Рима докотилися звістки про грабіжництво гладіаторів на землях сеннонів, надміру перебільшені поголосом, ненавистю до гладіаторів і загальним острахом. Переполох, розгубленість стали ще більші, і народні трибуни почали привселюдно на Форумі кричати, що настав час подбати про порятунок батьківщини від небезпеки.

Зібрався Сенат. Одні жалкували, що через нездатність посланих у цей похід полководців отці-сенатори змушені сушити собі голови над цим, спершу сміховинним заколотом, який тепер обернувся на страшну війну, на тяжку загрозу навіть для самого Рима. Інші галасували, що слід підняти проти гладіаторів усі сили імперії.

Сенат зважив, що розгромлені Спартаком обидва нинішні консули уже надміру себе знеславили, що з двох обраних на наступний рік один теж зазнав поразки від повсталих, а на другого, мало призвичаєного до війни, покладатися нічого. І тому ухвалив особливим декретом справу цієї війни доручити не консулам, а досвідченому полководцеві, якому дати сильне військо й необмежені права.

Було також вирішено, що похід проти Спартака буде доручено новому преторові Сицилії, якого саме в ці дні мали обрати.

Почувши про таке рішення Сенату, кандидати на посаду претора Сицилії враз усі відступилися, бо злякалися тяжкої війни. День виборів був не за горами, а всі розгубились, і ніхто не зважувався бути обраним.

Друзі Юлія Цезаря підбивали його стати воєначальником цього походу, обіцяли йому домогтися від Сенату й народу війська з восьми легіонів. Вони доводили йому, що з сорока тисячами легіонерів, з двадцятьма — двадцятьма двома тисячами легкоозброєних і з кіннотою союзників він легко переможе гладіаторів.

Цезареві справді не давали спокою тріумф і перемоги Помпея, але він не схотів братися за цю справу. Хоч ця війна була б не менш звитяжною, ніж перемоги над Марі-аном Доміцієм і африканським царем Ярбою, за які Помпея вшанували тріумфом, але переможця гладіаторів не відзначили б не те що тріумфом, а навіть оплесками. Адже римська гордість не дозволяла удостоювати ницих гладіаторів честі бути визнаними за справжнього противника.

— Нехай мені доручать вести війну, але тільки таку, яка зробить переможця тріумфатором і приведе до консульства.

Так Цезар відповідав своїм друзям. Проте, можливо, у нього були якісь інші, значно важливіші міркування, і саме вони спонукали його відмовлятися. Цезар охоплював своїм орлиним зором не тільки тогочасне лихо, що терзало державу, а й передбачав його майбутні наслідки. Він добре розумів, що озброєні гладіатори, вбогі раби, які до них приєдналися, і ті нужденні пастухи Самнію, які пішли під їхні прапори, були саме тими трьома класами поневолених і неіму-щих, за допомогою яких він мав намір назавжди здолати тиранічну владу зарозумілих олігархів. Цезар добре розумів, що не завоює симпатії й довіри знедолених, якщо стане перед ними як каратель, покритий кров’ю нещасних гладіаторів.

Та хоч як би там було, а в день коміцій на Форумі замість Цезаря з’явився у сніжно-білому вбранні Марк Ліці-ній Красс, який виставив свою кандидатуру на претора Сицилії. На це його спонукали найвпливовіші сенатори, численні його клієнти, а понад усе його власне честолюбство. Йому не досить було бути першим у Римі за багатством і впливом, його мучило нестримне жадання воєнних лаврів, які так швидко звеличили й уславили Помпея.

У той час Марку Ліцінію Крассу було сорок років, і, як ми вже згадували, він не раз воював під командуванням Сулли у громадянській війні. І під час пізніших заколотів він показав себе не тільки мужнім та надзвичайно хоробрим, а й здатним очолювати великі воєнні походи.

Тому народ, побачивши, що він виступає в одязі кандидата в претори, зустрів його довгими гучними оплесками. Це переконало Красса у тому, яким великим було довір’я до нього в цей час загального страху, якими великими були надії на його майбутню війну з гладіаторами.

Настала тиша. Виступив народний трибун Аквілій Леннон і порадив народові й Сенатові обрати Красса.^

Попередня
-= 145 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!