Слава ЗСУ!

— Я, я сама віддаю в твої руки своє життя як запоруку правдивості моїх слів.

Красс трохи подумав і сказав:

— А якщо і це воєнна хитрість?.. Може, ти ладна пожертвувати своїм життям заради перемоги рабів?..

— Присягаюся богами, Крассе, твоя недовірливість стає просто безрозсудною.

— А чи не думаєш ти, що краще бути з людьми недовірливим, аніж занадто довірливим? — повільно промовив претор Сицилії.

Евтібіда промовчала. Потім кинула на Красса напівдо-питливий, напівглузливий погляд і трохи згодом сказала:

— Хтозна, може, й так. Проте вислухай-но мене, Марку Крассе. Як я вже тобі сказала, я користуюся цілковитою довірою Спартака, Крікса та інших гладіаторських начальників. І мені відомо, що задумав ненависний фракієць після твоєї появи біля Арпі.

— Правду кажеш? — напівжартома, напівсерйозно запитав Красс. — То що ж він задумав?.. Ну, послухаємо...

— Завтра, серед білого дня, так, щоб усе населення бачило і звістка про це швидко дійшла до тебе, корпуси Граніка й Арторікса — вісім легіонів з кіннотою, всього сорок тисяч бійців — на чолі зі Спартаком виступлять із Сіпонта до Барлетти. Вони вдаватимуть, що простують на землі піценів. У той же час Крікс із своїм тридцятитисяч-ним корпусом залишиться в Сіпонті й пустить серед населення чутку, що відокремився од Спартака ніби через розбрат. Тільки-но ти почуєш, що Спартак пішов геть, ти вирушиш до Крікса. Та поки він з тобою битиметься, Спартак швидко повернеться зі своєї схованки у лісі вздовж шляху між Сіпонтом та Барлеттою і вдарить по тобі з тилу. І твоє військо, хоч як хоробро боно битиметься, буде порубане на шматки.

— Ой-ой! — сказав Красс. — Ач, як вони задумади!..

— Саме так.

— Побачимо, чи потраплю я в цю пастку?

— Повір мені, Крассе, що без мого застереження ти в неї потрапив би. А хочеш зробити більше, ніж уникнути цієї пастки? Хочеш упіймати їх у ті самі тенета, які вони розставляють на тебе? Хочеш ущент розгромити тридця-титисячне військо Крікса і маючи бійців удвоє більше, вдарити потім на Спартака?

— Ну?.. Що ж я повинен для цього зробити?

— Вирушити звідси завтра вдосвіта і йти до Сіпонта. Поки ти туди прийдеш, Спартак буде вже за п’ятнадцять — двадцять миль. Мені буде доручено повідомляти його про тебе. Але поки він чекатиме, що я сповіщу його про те, як ти попав у приготовлену пастку, я, навпаки, скажу йому, що ти лишився у своєму таборі. Потім повернуся до Крікса і скажу, ніби Спартак наказав йому йти до Гар-ганської гори і, якщо ти на нього нападеш там, захища-тйся до останнього. І справді, як тільки Крікс відійде досить далеко від Сіпонта і наближатиметься до схилів Таргана, нападеш на нього. Ти матимеш досить часу, щоб розбити його наголову раніш, ніж Спартак прийде йому на допомогу, якимсь чином дізнавшись про небезпечне становище Крікса.

Красс здивовано слухав мерзенну жінку, яка так переконливо і розумно розгорнула перед ним план битви, мабуть, кращий, ніж він сам міг придумати. Він довго мовчки дивився на грекиню, щоки якої розчервонілися від сильного збудження, і раптом вигукнув:

— Присягаюсь Юпітером Визволителем, яка ти жахлива жінка!

— Такою мене зробили чоловіки! — поривчасто відказала дівчина, гірко посміхнувшись. — Але не -про це мова. Що ти скажеш про мій план, про мої розрахунки?

— На самому дні пекла не придумали б жахливіших і кривавіших задумів! Але повторюю, — я не вірю твоїм словам і...

— Хай так, але послухай далі. Чим ти ризикуєш, якщо виступиш завтра за дві чи три години перед полуднем, обережно пославши своїх розвідників уперед до Сіпонта? У найгіршому випадку, якщо я тебе зраджую, ти опинишся віч-на-віч з усім гладіаторським військом. То хіба ж не для цього ти за ними ганяєшся?.. Хіба ти не прагнеш зустрітися з ними у відкритому бою?.. Припустімо, я кажу неправду, то що за біда, коли замість одного Крікса ти зустрінеш і Спартака? Що в цьому для тебе поганого?..

Красс ще трохи подумав і відповів:

— Гаразд, тепер я тобі повірив... тобто хочу тобі вірити. Запевняю тебе, що коли все обійдеться так, як ти говориш, матимеш щедру винагороду від мене і ще більшу від Сенату, бо я доповім про твої важливі заслуги перед римським народом.

— Ах, нащо мені ваші нагороди? І що мені до римського народу! — захлинаючись від злоби й зневаги, заговорила грекиня, і її очі зловісно, люто заблищали. — Не заради тебе і не заради римлян прийшла я подарувати тобі перемогу, а для того, щоб помститися за себе!.. Чи можеш ти зрозуміти божественну, невимовну насолоду бачити муки ненависного ворога, упиватися його слізьми?.. О, коли б мені тільки стати коліном на груди Спартака серед побоїща його війська, чути його передсмертне хрипіння на безмежному, всіяному трупами полі бою, і нащо мені тоді твої подарунки, до чого нагороди Сенату!