Слава ЗСУ!

Жалібні вигуки, слова співчуття чулися в рядах двох покараних легіонів, на очах багатьох тисяч воїнів з’явилися сльози. А Глабріон повернувся до своїх соратників і сказав:

— Якщо ви вірите, що я вмираю безневинно, якщо ви справді співчуваєте моїй долі і бажаєте втішити надією мою душу в Елізіумі, то заприсягніться богами Згоди, що краще поляжете в битві, але не покажете спини ненависним гладіаторам!

— Присягаємось ім’ям богів! — немов страшний удар грому, крикнули разом шістдесят тисяч голосів.

— Всесильні боги захистять Рим!.. Я вмираю з радістю! — вигукнув нещасний юнак.

І він підставив оголену шию під сокиру ліктора. Ліктор швидким вправним помахом відтяв його біляву голову. Скривавлена, вона покотилася по землі серед загального крику жалю і жаху.

Марк Красс відвернувся, аби приховати сльози, що покотилися по його щоках.

Коли страту було закінчено, Марк Красс звелів знову роздати зброю втікачам з легіонів Муммія і в короткій промові висловив надію, що вони більше ніколи не втікатимуть від ворога.

Після похорону дев’ятисот страчених легіонерів він другого дня зняв свій табір і вирушив по слідах Спартака. А той, побачивши, що на Рим іти неможливо, швидко пройшов через Кампанью, Самній і знову повів своє військо до Апулії. Спартак надіявся заманити туди Красса і далеко від Рима, вступивши у вирішальну битву з ворогом, розбити його легіони, а потім іти до Тибру.

Та хоч як швидко йшов Спартак, не менш швидко просувалися і легіони Красса, бо децимація зробила їх терплячими перед якою завгодно втомою, готовими до нових боїв.

На п’ятнадцятий день претор наздогнав гладіатора, який став табором на землях даунів біля Сіпонта. Бажаючи замкнути гладіаторів між своїм військом і морем, він розкинув табір між Арпами і Сіпонтом і став чекати зручної нагоди зав’язати зі Спартаком бій.

Після того як уже три дні обидва війська стояли поблизу одне від одного, вночі, коли все замовкло у римському таборі, Красса розбудив один з його контуберналів і доповів, що прибув гонець від гладіаторів і хоче говорити з претором про надзвичайно важливі справи.

Красс взагалі спав мало. Він устав і звелів ввести гладіатора.

Гладіатор був невеличкий на зріст, у розкішному озброєнні. Його обличчя було закрите опущеним забралом. Наблизившись до Красса, він підняв забрало і показав преторові своє бліде жіноче обличчя.

Це була Евтібіда. Вона прийшла до Красса з метою зрадити своїх братів по зброї.

— То ти не впізнаєш мене, Марку Ліціній Крассе? — спитала вона насмішкувато.

— Так... твоє обличчя мені ніби знайоме, — промимрив претор, намагаючись пригадати ім’я цієї людини.

— Швидко ж забув ти поцілунки Евтібіди, яких жоден чоловік ніколи не забував!

— Евтібідо! — скрикнув украй здивований Марк Красс. — Присягаюся блискавицями Юпітера! Яким вітром тебе сюди занесло? І чому в таку пізню годину?.. І при зброї?

Але, раптом охоплений недовірою, він відступив крок назад, схрестив руки на грудях і, втупивши в неї завжди тьмяні жовтаво-сірі очі, що яскраво заблищали, твердо і суворо промовив:

— Якщо ти прийшла, щоб мене обплутати, то я тебе попереджаю, що ти прийшла марно, бо я тобі не Клодій, не Варіній, не Анфідій Орест...

— Ах, це не заважає тобі бути трохи недоумкуватим, бідолашний Марку Крассе, — зухвало, з глузливою посмішкою відповіла грекиня і кинула на нього погляд, повний ненависті і злоби. Трохи помовчавши, додала: — Ти справді найбагатший серед римлян, але від цього ти не став найрозумнішим серед них.

— Чого тобі треба?.. Куди ти гнеш?.. Кажи коротше...

— Присягаюся славою Юпітера Олімпійського, я прийшла, щоб принести тобі перемогу, і не сподівалася, що ти мене отак прийматимеш! От і роби після цього людям добро!.. Щира винагорода, присягаюся богами!..

— Чи скажеш ти нарешті, чого прийшла? — все ще недовірливо й нетерпляче запитав Красс.

Тоді Евтібіда у палких гнівних словах пояснила Крассові причини своєї незгасної ненависті до Спартака. Розповіла, як призвела до загибелі десять тисяч германців і про те, як після цієї битви милістю ериній-месниць здобула славу звитяжної жінки, якою безмежною довірою вона тепер користується у гладіаторів. Прикриваючись цим довір’ям як контубернал Крікса, вона прийшла тепер порадити римлянам напасти зненацька на розділене на дві частини гладіаторське військо і таким чином здобути остаточну, повну перемогу.

Не зводячи з Евтібіди допитливого погляду, Красс уважно вислухав її. Потім повільно і спокійно відповів:

— А що, коли оці твої теревені тільки хитрість, щоб заманити мене у пастку, приготовлену Спартаком?.. Га?.. Що ти на це скажеш, чарівна Евтібідо?.. Чим можеш ти довести мені щирість твоїх слів і намірів?..