Слава ЗСУ!

— А, Марку Крассе, ти вішаєш полонених! — скрикнув він. — Гаразд, Марку Крассе!.. Ти не хочеш себе обтяжувати в поході. О, присягаюся богами, у вас, римлян, славетних вояк, треба всього вчитися. Ну, то гаразд, я і цього навчуся. Я теж розпинатиму твоїх полонених, мудрий Марку Крассе!..

Трохи подумавши, він громовим голосом додав:

— Ага! За нами, гладіаторами, римляни не визнають людських прав?.. А!.. То ми — дикі звірі, мерзенні плазуни, забійна худоба?.. Присягаюся пожираючим полум’ям Тартару, хай буде так! Але і ми, гладіатори, поставимо римлян поза законом! Хай будуть сльози за сльози і кров за кров!

Не шкодуючи коней, мчав Спартак крутими гірськими стежками протягом усієї наступної ночі.

Військо гладіаторів стояло табором біля Аскула Са-трінськог'о і з палкою радістю привітало свого вождя.

Опівночі сорок тисяч гладіаторів зняли свої намети і перейшли до Мінервія, звідки через чотири години перепочинку пішли до Венусії. Другого дня Спартак звелів своїм воїнам зняти табір, який увечері вони поставили на зручному горбі біля міста, і повів їх на вершини гір. Краще стати там на незручних місцях, терпіти холод, казав він але уникнути нападу і розгрому від Красса.

Тим часом римський воєначальник поспішно виступив з Арпі, швидко перейшов Канни і Канузій і з’явився в Рубі, де й улаштував свою головну квартиру. В Андрії він залишив квестора Скрофу з. чотирма легіонами, десятьма тисячами допоміжного війська і п’ятьма тисячами вершників. За задумом Красса, квестор мав пізніше вирушити на Венусію одним шляхом, а він — другим. У той же чи Красс послав до Барія, Брундізія і до інших сусідніх міст набрати бійців, щоб створити ще один легіон і таким чином частково надолужити втрату десяти тисяч бійців у гарганській битві.

У листі до Сенату Красс повідомляв про свою перемогу, значно перебільшуючи її значення. Він писав, що занепаді духом гладіатори втікають на землі луканів і що там він їх оточить двома корпусами свого війська для остаточного розгрому.

Спартак після двох днів відпочинку вирядив свою кінноту збирати відомості про ворога, а ще через два дні, одержавши точні дані, вийшов уночі з Венусії. За день і ніч ходу він несподівано з’явився в Рубі. Там він старанно сховав своє військо і дав йому тільки шість годин перепочинку. А опівдні вирушив на Красса, який гадав, що Спартак у Венусії, звалився на нього, мов сніг на голову, і за три години розбив його легіони. Шість тисяч римлян загинуло в цій битві і три тисячі потрапили в полон.

Через вісім годин він вирушив у напрямі до Метапон-та і звелів уздовж шляху повісити дві тисячі шістсот римських солдатів, узятих у полон біля Рубі. Живими він залишив лише чотириста полонених, які майже всі належали до патриціанських сімей Риму.

Одного з них відпустив на волю і послав до Красса сповістити, як Спартак наслідує жорстокий приклад римського воєначальника в поводженні з полоненими і що віднині так і діятиме. Крім того, він доручив цьому молодому патрицієві запропонувати Крассові проміняти сто з чотирьохсот полонених, яких тримав у полоні, на грекиню Евтібіду. Спартак був певен, що вона ховається в римському таборі.

За чотири дні Спартак дійшов до Метапонта і звідти попрямував до Фурії. Взяв це місто штурмом і укріпився в ньому, щоб набрати рабів і створити з них нові легіони.

За вісім днів до нього збіглося понад шістнадцять тисяч рабів, і він постарався спішно навчити їх володіти зброєю. Потім, відділивши по дві тисячі чоловік з усіх восьми легіонів, утворив з них чотири нові легіони і таким чином довів кількість легіонів до дванадцяти. Шістнадцять тисяч нових бійців були порівну розподілені серед дванадцяти старих легіонів. І кількість бійців під прапором повстання знову досягла п’ятдесяти шести тисяч чоловік піхоти і восьми тисяч кавалерії.

Розділ XXI

СПАРТАК У ЛУКАНІЇ. -ПТАХОЛОВ ПОТРАПЛЯЄ У СИЛЬЦЕ

— Зрозумій же, я кохаю тебе, Мірцо, всім серцем! — Так говорив Арторікс через двадцять днів після похорону Крікса, стоячи біля входу до намету Спартака.

Табір гладіаторів був тепер у Луканії. До нього приходили численні раби, в легіонах знову стало по шість тисяч воїнів, і вся гладіаторська піхота зросла до сімдесяти двох тисяч бійців.

Цього дня Спартак на чолі двохтисячного загону вершників виїхав з табору до Вультурнської гори на розвідку, бо прийшла чутка, що туди наближається сімдесяти-восьмитисячне військо Красса.

Мірца, перед якою Арторікс став на порозі намету, була щільно обтягнута майже до колін стальною кольчугою з ясних, мов срібло, дрібненьких кілець. На її ногах були залізні поножі, праву руку покривав залізний наручник, а на лівій був надітий красивого виробу невеликий круглий щит; через плече звисала гарненька перев’язь з маленьким мечем, а голову покривав срібний шолом з тонким елегантним забралом. Ще тоді, коли гладіаторське військо стояло табором біля Равенни, брат подарував їй цей обладунок, зроблений з майстерністю, якою славилися тамтешні зброярі. Це озброєння було точнісінько таке, як у Евтібіди.