Слава ЗСУ!

З цими словами він шпурнув свій щит у римлян, схопив у ліву руку меч убитого гладіатора і кинувся на римлян з двома мечами, як це робилося в гладіаторській школі. Він так швидко вимахував мечами, з такою силою завдавав римлянам ударів, що миттю встелив землю перед собою тілами вбитих і поранених легіонерів, і римляни мусили трохи відступити.

Це підбадьорило гладіаторів, і вони з новим завзяттям кинулися в бій.

Але в цей же час захиталася середина гладіаторського війська, бо проти неї Красс поставив найбільшу силу і сам командував легіоном, до якого входили самі ветерани Марія та Сулли. Середина гладіаторського війська не в силі була відбивати цих ветеранів, захиталася, змішалася під їхнім могутнім, одностайним натиском і враз відкотилася назад.

Спартак, побачивши відступ своїх легіонів, метнувся до кінноти, яка стояла позаду центра війська, скочив на свого коня, наказав сурмити і розгорнув вершників у дванадцять рядів до бою. За знаком фанфар, у проміжках цієї другої бойової лінії розбиті легіони змогли відступити до табору.

Але ці мудрі дії не змогли припинити безладний і з великими втратами відступ лівого крила й середини фронту. Лише праве крило, кероване Граніком, відходило з боєм.

Щоб стримати наступ переможців і щоб битва не обернулася на поразку, кіннота на чолі зі Спартаком так шалено вдарила по римських когортах, що їм довелося розірвати стрій і швидко стати колами, чотирикутниками, трикутниками, аби не бути порубаними гладіаторською кіннотою. І все ж кіннота дуже багатьох захопила врозсип і винищила.

Тоді Красс здумав пустити в діло і свою кінноту, але настала ніч. Обидві сторони просурмили збір, обидва війська відступили до своїх таборів, і на цьому битва закінчилася.

У битві загинуло п’ять тисяч римлян, а гладіатори втратили вісім тисяч, і ще тисяча двісті їх потрапили у полон.

У таборі Спартак звелів розпалити, як звичайно, багаття і опівночі тихо вирушив з Грумента до Нерула. Прибувши туди опівдні, він спинився лише на чотири години, після чого опівночі дійшов до Лавінія і незадовго перед світанком вирушив на Пандосію. Він вирішив через землю бруттів пробиратися до Коссенції.

У Пандосії його нагнав гонець Красса. Відмовившись ще раніш обміняти на сотню полонених римлян Евтібіду, яка після зради біля Гаргана лишилась у таборі претора, Красс пропонував тепер видати за цю сотню патриціїв тисячу Двісті гладіаторів, захоплених ним у битві біля Грумента.

Спартак порадився з Граніком, з начальниками легіонів і згодився на обмін; з послом домовилися, що взаємний обмін полоненими буде через три дні у Росціані.

Коли гонець Красса від’їхав, Спартак подумав, і не без підстав, що римський воєначальник запропонував обмін, сподіваючись затримати похід гладіаторів і цим надолужити втрачений час. Тому Спартак вирішив послати до Росціана тисячу двісті вершників з двома тисячами чотирмастами коней і сотнею полонених римлян. Він суворо наказав Мамілієві, який мав керувати цією справою, віддати сотню римлян, тільки одержавши тисячу двісті гладіаторів, зразу ж посадити їх на запасних коней і мчати в Темесу, де він буде з військом через чотири дні і де надовго стане табором.

При найменшій ознаці зради чи омани з боку римлян порубати на місці цю сотню патриціанських нащадків і повернутися до війська, покинувши полонених гладіаторів напризволяще.

По дорозі з Пандосії в Темесу Спартак наткнувся на озброєний загін. То були п’ять тисяч рабів, яких зібрав і якнайшвидше навчив військової справи Гай Ганнік. Ганнік дуже шкодував, що накоїв стільки зла своєю неслухняністю, і тепер вів до табору повсталих цей загін, щоб таким чином з честю покаятися за минуле. Він присягався, що тепер буде настільки дисциплінований, наскільки раніше був розбещений.

Спартак по-братерському обняв Ганніка і його бійців, звелів краще їх озброїти і розподілив між дванадцятьма легіонами. Ганніка знову призначили начальником одного з легіонів.

Через п’ять днів після цього повернувся Мамілій з тисячею двомастами виручених з полону. Спартак перед усім військом звернувся до них з короткою, але повною докорів промовою. Він говорив, що не завжди знайдеться в таборі сотня молодих патриціїв, щоб своїм життям рятувати гладіаторів, які живими здаються в руки ворога. А без цієї щасливої обставини висіти б усім цим тисячі двомстам нечупар уздовж шляху і годувати ворон та шулік апеннінських лісів. Тепер — смерть за смерть, і краще полягти на полі бою, ніж попасти до рук ворога і потім бути ганебно розп’ятим.

Красс спізнився до Темеси більш як на двадцять днів. За цей час він одержав підкріплення з Луканії, Апулії, Калабрії та Япігії.