Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Хай захистить тебе Геркулес, добра дівчино, — зрадів жрець і додав: — То правда, що побожність найчастіше знаходить притулок у жіночих серцях. Я сказав тобі, що протягом двадцяти днів ніхто не приходив з жертвами нашому богові. Це не зовсім так, бо два чи три рази сюди приходила з жертвами одна дівчина з військ гладіаторів, мабуть грекиня, благочестива, побожна, дуже вродлива.

Очі Евтібіди радісно блиснули.

— А, — сказала вона згодом, намагаючись приховати своє хвилювання. — То кажеш, з ворожого табору сюди приходить дівчина-красуня?

— Так, озброєна дівчина, з мечем, і обидва рази з нею була негритянка... як ти... але бідолашна німа — їй відрізали язика з наказу господині.

Евтібіда удала, що вжахнулася, потім, помовчавши, сказала, вдаючи із себе просту і добродушну:

— Он як... навіть у ворогів слід учитися побожності... Мій господар називає їх ворогами. Завтра я знову прийду сюди... до світанку... бо я боюся гладіаторів... І якщо не зможу переконати хазяїна принести дари непереможному Геркулесові Оліварію, то принесу мої вбогі подарунки.

Жрець похвалив її за побожність, обіцяв їй захист Геркулеса і на прощання показав стежку, якою легше було непомітно спускатися і підійматися до храму.

Нічого й казати, з якою радістю сходила вниз зрадлива грекиня. Її серце радісно билося: вона знайшла кращого спільника, ніж сподівалася. Продажність і пожадливість жерця впадали в очі зразу, його, мабуть, легко можна підкупити і з його допомогою знайти який-небудь таємний доступ до мурів. Хоч би як там було, її серце радісно билося: адже з допомогою цього жерця вона багато зробить. І якщо їй не пощастило вразити Спартака в груди, то тепер вона завдасть йому смертельного удару — уб’є його сестру.

Наступної ночі грекиня знову вийшла з табору, взявши з собою молоде ягня, двох молочних поросят і четверо білих голубів. Стежкою, яку показав жрець, вона піднялася до храму Геркулеса. їй довелося з годину почекати, поки жрець' відчинив двері храму і прийняв дари бідної рабині.

Так протягом п’яти-шести днів, відвідуючи храм Геркулеса, Евтібіда спритно вивідувала думки Аія Стендідія (так звали жреця) і потроху готувала його до тих пропозицій, які зважилася йому зробити. Нарешті вона призналася йому, що вона не та, за кого він її має, що вона з римлянами і служить їм, що Красс щедро нагородить за послуги його й інших жерців, якщо вони покажуть таке місце в мурі, через яке можна несподівано вдертися до міста.

Жрець уже був підготовлений до такої розмови, але спершу вдав, що здивований.

— То ти не ефіопка-рабиня? Ти — грекиня?.. Ти за римлян?.. Як же спритно ти мене обдурила!

— Це була воєнна хитрість...

— Я тебе не звинувачую. Великі боги захищають справу римлян, відомих своїм благочестям. І жерці Геркулеса повинні бути за римлян, вірних поклонників нашого бога, бо на його честь вони спорудили шість великих храмів у своїх містах.

— То ти допоможеш Крассові? — спитала грекиня і очі її радісно заблищали.

— Постараюся, наскільки зможу... чим тільки зможу... — відповів жрець.

Обоє швидко дійшли згоди. Жрець сказав, що хоч йому небезпечно йти до міста, та він піде, знайшовши якусь законну причину. Він сподівався, що йому допоможе Мірца, і, як тільки вона прийде до храму, він піде з нею до міста. Він сказав, що йому відома лише одна стежка, яка через скелі веде до того місця, де мур майже обвалився. І якщо навіть гладіатори укріпили це місце, все одно там неважко буде пробитися до міста. Евтібіда пообіцяла жерцеві десять талантів у рахунок щедрішої винагороди, яку дасть йому Красс, коли справу буде зроблено.

Наступної ночі, насилу змивши з обличчя брунатну фарбу, Евтібіда прибрала звичайного свого вигляду, одягла свій обладунок і подалася до храму Геркулеса, там вона віддала жерцеві десять талантів.

Другої ночі Евтібіда знов була там, проте Аія Стенді-дія не застала, а від інших жерців дізналася, що напередодні Мірца приносила жертву Геркулесові, і старий пішов з нею до міста.

Цілий день ховалася вона у храмі, чекаючи жерця; серце її тріпотіло, билося між страхом і надією. Нарешті, аж надвечір, він прийшов і сказав їй, що за наказом Спартака зруйновану стіну відбудували. Цей передбачливий полководець уже давно оглянув мур і укріпив слабкі місця.

Евтібіда була страшенно пригнічена цією звісткою, казилася, мов навіжена, проклинаючи мудрість і передбачливість Спартака.

Потім замовкла, замислилася і нарешті спитала жерця:

— А Мірца... сестра гладіатора — коли вона знову прийде до храму?

— Та... я не знаю... — нерішуче промимрив жрець. — Мабуть... позавтра... в день антимахій — свята на честь Геркулеса, коли в пам’ять його втечі з острова Коса у жіночому одязі нашому богові приносять у дар жіноче вбрання. Сестра фракійця казала мені, що збирається прийти до храму принести жертву, щоб попросити в богів допомоги війську повсталих і особливо своєму братові.

Попередня
-= 160 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!