Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— До смерті я буду боротися за нашу, справу непохитно й завзято, всіма силами своєї душі, і доведу її до кінця. Або загину в боротьбі за неї!

Спартак промовив ці слова твердо, переконливо, міцно потиснувши праву руку Крікса. Крікс притиснув руку Спартака до свого серця і, щиро зворушений, сказав:

— О Спартак, рятівнику мій, ти народжений для великих справ. З таких людей, як ти, виходять герої!

— Або мученики! — прошепотів Спартак і в задумі схилив голову на груди.

Розмовляючи, обидва гладіатори рушили до сходів, що вели в портик базиліки.

Коли Спартак і Крікс досягли портика, якийсь чоловік підійшов до фракійця і сказав:

— Ну, Спартак, коли ж ти повернешся до моєї школи?

Це був ланіста Акціан.

— Бодай тебе живцем поглинув Стікс! — гнівно вигукнув гладіатор колишньому своєму хазяїнові. — Коли ти нарешті даси мені спокій і перестанеш надокучати своєю осоружною присутністю?

— Але ж я, — солодко і вкрадливо промовив Акціан,

я надокучаю тобі тільки заради тебе самого. Адже я тобі добра зичу, я...

— Вислухай мене, Акціане, і добре запам’ятай мої слова. Я не хлопчик і не потребую опікуна. А коли б і потребував, то ніколи не згодився б мати опікуном тебе. Запам’ятай це, не попадайся мені на очі, бо — присягаюсь Юпітером Родопським, богом предків моїх, — я так трісну по твоєму старому лисому черепові, що спроваджу тебе прямісінько до пекла, а там — що буде, те й буде...

І за хвилину додав:

— А ти ж знаєш силу моїх кулаків. Ти бачив, як я відлупцював десяток твоїх рабів-корсиканців, моїх учнів, коли вони всі разом кинулися до мене з дерев’яними мечами!

У той час, коли ланіста розсипався у вибаченнях і в запевненнях дружби, Спартак сказав:

— Отож забирайся геть, і щоб я тебе більше не бачив.

Лишивши осоромленого і розгубленого Акціана посеред портика, двоє гладіаторів попрямували через Форум на Палатін до портика Катулла, де Катіліна призначив Спартакові побачення.

Будинок Катулла, який був консулом разом з Марієм у 652 році римської ери, за двадцять чотири роки до часу, про який ми розповідаємо, був одним з найрозкішніших і найкрасивіших будинків Рима. Пишний портик, розташований перед будинком, був прикрашений воєнною здобиччю, захопленою у кімврів, і бронзовим биком, перед яким колись присягалися -вороги Риму. Це було звичайне місце зустрічі римлянок, місце їхніх гімнастичних вправ; тому тут же збиралася римська «золота молодь», патриції та вершники, щоб помилуватися прекрасними дочками Квіріна.

Коли обидва гладіатори підійшли до портика Катулла, то побачили суцільну стіну чоловіків. Вони дивилися на жінок, яких цього дня було тут особливо багато, бо надворі безперервно йшов дощ і сніг.

Справді чудове і привабливе було це видовище. Сліпучо-білі, ніби виточені з мармуру руки, ледь прикриті плечі серед блиску золота, перлів, яшми, рубінів і серед безконечної різноманітності кольорів палл, пеплумів, стол і тунік з найтоншої шерсті та добірних тканин.

Тут сяяли вродою Аврелія Орестілла, полюбовниця Катіліни, і хоча ще юна, та вже велично прекрасна Сем-пронія, якій судилося пізніше за її гідність і видатний розум дістати назву знаменитої і потім загинути в бою під Арецієм, де вона билась як хоробрий воїн поряд з Катілі-ною. Тут була також Аврелія — мати Цезаря, Валерія — дружина Сулли, весталка Ліцінія і сотні інших матрон та дівчат з найвидатніших римських родин.

Всередині цього величезного пишного портика деякі з патриціанських дочок гойдалися на гойдалках. Інші розважалися грою в м’яча — найпоширенішою і найулюбленішою грою римлян обох статей, будь-якого віку й стану.

Спартак і Крікс увійшли до портика і, зупинившись трохи позаду натовпу патриціїв та вершників, як то належало людям найнижчого стану, почали шукати очима Луція Сергія Катіліну. Він стояв біля колони разом з Квінтом Куріоном, розбещеним патрицієм-п’яницею, через якого пізніше розкрилася змова Катіліни. Поруч стояв юний Луцій Кальпурній Бестія, який був народним трибуном під час цієї змови.

Намагаючись не штовхати знатних людей, що тут зібралися, обидва гладіатори потроху пробралися до того місця, де стояв страшний патрицій. А він, саркастично посміхаючись, говорив у цю хвилину своїм друзям:

— Я хотів би при нагоді познайомитися з весталкою Ліцінією, яку товстий Красс обдаровує такими ніжними ласками, і розповісти їй про любов до Евтібіди.

— От-от, — сказав Луцій Бестія, — і перекажи їй, що він подарував Евтібіді двісті тисяч сестерцій.

— Щоб Марк Красс та дав жінці двісті тисяч сестерцій!.. — вигукнув Катіліна. — Та це ж іще дивовижніше від арімінського чуда, де, кажуть, півень заговорив по-людськи.

Попередня
-= 22 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!