Слава ЗСУ!

Стіл, за яким сиділи гладіатори, був накритий у другій кімнаті таверни. Тому гладіатори почували себе вільно й зручно і могли без остраху розмовляти про свої справи, тим більше, що в першій кімнаті відвідувачів було мало. Та й ті, які заходили в цю годину, нашвидку випивали кухоль вина і йшли собі далі.

Коли сіли за стіл, Крікс помітив у кутку кімнати невеличкий столик із залишками закуски і перед ним стілець.

— А скажи мені, Лутаціє, Кібело — мати богів, — звернувся Крікс до хазяйки таверни, яка поралася біля їхнього столу, — скажи-но, хто обідав за цим столиком?

Лутація обернулась і здивовано скрикнула:

— Куди ж він подівся?.. От тобі й на!..

1 потім додала: \

— Ах, нехай боронить мене Юнона Луціна... Він мені не заплатив...

З цими словами Лутація підбігла до столика, а Крікс спитав знову:

— Та хто ж цей невідомий, що криється під іменем «він»?

— Ах! — полегшено зітхнула Одноока. — Я на нього набрехала... Я знала, що він порядна людина. Ось він залишив вісім сестерцій на оплату рахунку... навіть більше, ніж належить. Ще чотири з половиною асси лишається в кредиті.

— Щоб тебе болячка задавила, чи скажеш ти, нарешті!..

— Бідолашний, — вела далі Лутація, прибираючи стіл, — він забув тут свою табличку з розрахунками і свій стилос...

— Бодай Прозерпіна сьогодні ж з’їла твій язик, зварений у солодкому оцті, стара мегеро! Чи ти будеш відповідати зрозуміліше? — гримнув Крікс, бо йому вже урвався терпець від цього базікання.

— Та скажу!.. Голодранці... ви допитливіші від жінок, — з серцем відказала Лутація. — Тут обідав один сабінський торговець зерном, що приїхав до Риму в своїх справах. Ось уже кілька днів він приходить сюди саме в цю годину.

— Ану, покажи мені, — сказав Крікс, віднімаючи в Лу-тації маленьку дерев’яну табличку, покриту воском, і кістяну паличку. Він почав читати записи торговця.

На табличці справді було позначено різні міри зерна з відповідними цінами збоку, імена власників зерна, які, мабуть, одержували від торговця завдаток, бо поряд з іменами стояли різні цифри.

— Але я не збагну, — говорила Одноока, — коли саме він вийшов... Я могла б заприсягнутися, що тієї миті, коли ви входили, він був іще тут... А... розумію! Мабуть, він мене кликав, коли я готувала для вас сосиски, та дуже квапився і пішов собі.., а гроші залишив, як порядна людина.

І Лутація, забравши назад паличку з таблицею, вийшла, промовивши:

— Завтра... якщо він прийде.., а напевно прийде, я поверну все, що йому належить.

Гладіатори їли майже мовчки, і тільки згодом один з них спитав:

— Ну як?.. Про сонце немає ніяких звісток?²

— Його весь час облягають хмари³, — відповів Крікс.

— Однак це дивно! — зауважив один.

— І незрозуміло, — прошепотів другий.

— А що мурашня?⁴ — запитав третій.

— Розмножується і ретельно робить свою справу, чекаючи літа⁵.

— О, хай прийде швидше літо, хай сонце, сяючи своїм могутнім промінням, звеселить працьовитих мурах і спалить крила злим осам⁶.

— Скажи мені, Кріксе, скільки зірок уже видно?⁷

— Вчора було дві тисячі двісті шістдесят.

— А чи сходять ще нові?

— Безперервно, і з’являтимуться доти, поки не засяє над світом синій небосхил, укритий міріадами зірок.

— Глянь на весло⁸, — сказав один з гладіаторів, побачивши Азур, рабиню-ефіопку, що принесла вино.

Коли рабиня вийшла, гладіатор-галл сказав ламаною латинською мовою:

— Адже ми тут самі, тому можемо говорити вільно і не ламати собі голову цією умовною мовою. Я лише недавно приєднався до вас і, скажу просто й одверто, ще не навчився як слід цієї мови. Отже, я питаю без усяких фі-глів-міглів, чи збільшується кількість наших прибічників? Коли ми зможемо, нарешті, стати до справжнього бою і показати нашим зарозумілим знатним панам, що ми такі ж хоробрі і навіть хоробріші від них?..

— Ти надто квапишся, Брезовіре, — усміхаючись, зауважив Крікс, — надто квапишся і гарячкуєш. Кількість прихильників Спілки зростає з дня на день; кількість новоприйнятих прибічників нашої справи збільшується щогодини, щохвилини. Так, наприклад, цієї ночі, о годині першого смолоскипа у священному лісі богині Фуріни, по той бік Субліційського мосту, між Авентінським і Яні-кульським горбами, будуть прийняті з додержанням установленого обряду одинадцять вірних і випробуваних гладіаторів.

---

 2 Умовні вирази, прийняті гладіаторами, щоб мати змогу перемовлятися в гладіаторських школах в присутності людей, не причетних до змови, не боячись, що їх зрозуміють. Сонце — великий учитель, тобто Спартак. (Прим, автора.)

 3 ¹ Він не передав наказів і мовчить. (Прим, автора.)

 4 Змовники. (Прим, автора.)

 5 Сигнал повстання. (Прим, автора.)

 6 Римлянам. (Прим, автора.)

 7 Яка кількість прибічників? (Прим, автора.)

 8 Обережно, хтось іде. (Прим, автора.)