Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— У лісі богині Фуріни, — повторив запальний Брезо-вір, — де ще стогне в листі дубів невідомщений дух Гая Гракха, благородною кров’ю якого ненависть патриціїв окропила цю священну заповітну землю? Так, саме в цьому лісі слід збиратися і об’єднуватися пригнобленим, щоб завоювати собі свободу!

— Щодо мене, — сказав гладіатор-самніт, — то я не можу діждатися часу, коли спалахне повстання. І не тому, що я дуже вірю у його щасливе закінчення, а тому, що мені не терпиться схопитися з римлянами і відомстити за тих самнітів та марсійців, які загинули через цих грабіжників у священній громадянській війні.

— Ну, коли б я не вірив у перемогу нашої праведної справи, то я б зовсім не вступав до Спілки пригноблених.

— А я увійшов до Спілки тому, що все одно мені судилося бути забитим, і я волію впасти на полі бою, ніж загинути в цирку.

У цю мить один з гладіаторів упустив свій меч. Цей гладіатор сидів на стільці якраз проти одного з двох обідніх лож, на які лягли деякі з товаришів. Він нахилився, щоб підняти меч, і раптом скрикнув:

— Під ложем хтось є!

Йому здалося, що він побачив чиюсь ногу і край зеленої тоги.

На цей вигук усі гладіатори збентежено схопилися з місць, і після якоїсь миті замішання Крікс вигукнув:

— Дивись на весло! Брезовіре і Торквате, відганяйте мух9, ми будемо смажити рибу10.

Двоє гладіаторів з найбезтурботнішим виглядом стали на дверях, розмовляючи один з одним; інші миттю підняли ложе і знайшли під ним скоцюрбленого чоловіка років тридцяти. Схоплений чотирма дужими руками, він одразу почав просити пощади.

— Ні звуку, — тихо й загрозливо наказав йому Крікс. — Тільки поворухнись, тут тобі й смерть!

І блиск десяти мечів у десяти могутніх руках попередив спійманого, що тільки-но він спробує подати голос, як йому буде кінець.

— А!.. Так це ти той сабінський торговець зерном, що залишає на столах сестерції без ліку? — запитав Крікс, очі якого налилися кров’ю, а обличчя засіпалося в страшному гніві.

— О повірте, шановні, я не... — благально почав тремтячим голосом напівмертвий від жаху молодик.

— Мовчи, падлюко! — перебив один з гладіаторів і сильно стусонув його ногою.

— Підожди, Евмакле, — докірливо зупинив товариша Крікс. — Треба, щоб він заговорив і признався, що його принадило сюди і хто його послав.

І тут же звернувся до удаваного торговця зерном:

— Отже, не гендлювати зерном, а для шпигунства й зради?

Присягаюся великими богами... мені доручив... — тремтячим голосом промимрив нікчема.

— Хто ти? Хто тебе послав сюди?

— Даруйте мені життя... і я вам скажу все... але згляньтесь... помилуйте, даруйте мені життя!

— Це ми вирішимо потім... а поки що говори.

— Мене звуть Сільвій Корденій Веррес... я грек... колишній раб, нині вільновідпущеник Гая Верреса.

— А! Так це за його наказом ти сюди прийшов?

— Так, за його наказом.

— А чим ми зашкодили Гаю Верресу? Що примушує його стежити за нами й доносити? Якщо він хоче знати мету наших таємних нарад, то, мабуть, збирається донести на нас Сенатові?

— Не знаю... про це я не знаю, — відповів вільновідпущеник Гая Верреса, тремтячи всім тілом.

— Не вдавай із себе дурника... Якщо Веррес міг доручити тобі таку тонку й небезпечну справу, то, значить, він вважав тебе здатним довести її до кінця. Отже, говори все, що знаєш, бо ми не простимо тобі мовчанки!

Сільвій Корденій збагнув, що з цими людьми жарти короткі, що смерть ось уже за плечима. І, як потопаючий хапається за соломинку, вирішив бути щирим і, може, хоч цим урятувати своє життя.

І він розповів усе, що знав.

Гай Веррес почув у триклінії Катіліни, що існує Спілка гладіаторів, яка готує повстання проти існуючих законів і державної влади в Римі. Він не міг повірити в те, що ці хоробрі, байдужі до смерті люди надто легко зреклися своєї справи, в якій вони нічого не втрачали, а здобути могли все. Тому він не повірив словам Спартака, який того вечора в триклінії Катіліни ніби вирішив відкинути навіть думку про повстання. Гай Веррес був певен, що змова існуватиме таємно, тиритиметься, міцнітиме, і одного чудового дня гладіатори, без допомоги патриціїв самі піднімуть прапор повстання.

Після довгих міркувань, як найкраще повестися в даному випадку, Гай Веррес, дуже жадібний до грошей, згодний на все заради наживи, вирішив стежити за гладіаторами, щоб оволодіти всіма нитками змови і потім донести Сенатові. Він сподівався одержати за це велику винагороду грішми або дістати в управління якусь провінцію і там забагатіти, відкрито і законно грабуючи населення. Так звичайно робили всі квестори, претори і проконсули, а продажний, звиклий до хабарництва Сенат ніколи не зважав на скарги визискуваних жителів провінцій.


 9 Стережіть вихід. (Прим, автора.)

 10 Захопимо шпигуна. (Прим, автора.)

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!