Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Вона довго міркувала над тим, що вчинила, над можливими наслідками свого листа. Можливо, розлютований Сулла приховає свій гнів до ночі і стежитиме за коханцями, застане їх в обіймах і вб’є обох.

Її тішила думка, що незабаром вона почує про смерть і безчестя Валерії, самовпевненої, зарозумілої матрони, яка звисока дивилась на неї, нещасну й зневажену. А Валерія була в тисячу разів більш зіпсована й розбещена, ніж вона. Думка про те, що вона почує про смерть цієї лицемірної, гордовитої жінки, сповнювала її груди радістю і тамувала муки ревнощів та горя, які вона все ще відчувала.

Але до Спартака Евтібіда мала зовсім інші почуття. Вона намагалася пробачити йому його провину, і їй здавалося, що бідолашний фракієць винний значно менше від Валерії. Зрештою він тільки бідний рудіарій, і для нього дружина Сулли, будь вона зовсім негарною, мала бути чимось більшим, ніж богиня. Ця розпутна жінка, мабуть, спокушала його своїми пестощами, чарувала, дражнила до того, що бідолаха був неспроможний більш опиратися. Так мусило бути, бо чи зважився б якийсь гладіатор звести зухвалий погляд на дружину самого Сулли? А потім, завоювавши любов такої жінки, бідний Спартак, певна річ, настільки нею захопився, що вже не міг і подумати про любов до іншої. Тому смерть Спартака тепер почала здаватися Евтібіді несправедливою і незаслуженою.

Ці різноманітні, протилежні думки не давали заснути; вона зітхала, дрижала, мов у лихоманці, і металася в постелі. Час од часу вона починала від утоми дрімати, але прокидалася знову.

Раптом вона скочила з ліжка і, ридаючи, закричала:

— Ні... Спартак... не я тебе вбиваю!.. Це вона... Ти не загинеш!

97

4 Спартак

Вона накинула широкий білий плащ і, покликавши Аспазію, наказала їй мерщій розбудити Метробія.

— Демофіл тепер на п’ять годин попереду тебе, і ти повинен не їхати, а летіти на своєму скакуні, — сказала дівчина комедіантові.

— Коли б він був Пегасом, я примусив би його справді летіти...

— Зрештою, так буде краще і для тебе самого!

Через кілька хвилин тупіт коня, що мчав шаленим галопом, розбудив не одного з синів Квіріна. Прислухавшись до цокоту копит, вони знову загорталися в ковдри, думаючи, як то добре бути в теплі і в затишку в той час, коли багато невдах у дорозі, в чистому полі, під відкритим небом зносять люті пориви холодного вітру.

Розділ VII

ЯК СМЕРТЬ ВИПЕРЕДИЛА ДЕМОФІЛА І МЕТРОБІЯ

Хто виїжджав з Рима через Капенську браму, їхав Ап-пієвим шляхом через Арецій, Сутрію, Свесси-Помецію і Каєти до Капуї, де шлях роздвоюється, — ліворуч на Бе-невент, і звертав на Куми, той міг бачити незрівнянно чарівну картину.

Навкруги розкинулися барвисті узгір’я, вкриті гаями маслин і апельсинів, виноградниками і фруктовими садами, що цвіли між соковитими луками та родючими вже жовтавими нивами. Трохи нижче на ніжно-зелених луках паслися численні гурти корів і отари овець.

За нивами й пасовиськами розгорталося квітуче узбережжя, вздовж якого тяглися поблизу один від одного Літери, Мізени, Куми, Байї, Путеоли, Неаполь, Геркуланум і Помпеї, а навколо них — чудові стрункі храми, прекрасні вілли, гарненькі терми, розкішні діброви. Де-не-де з-поміж них визирали невеличкі села, розташовані над озерами Акерузія, Аверно, Ліколі, Патрія — так, що все узбережжя затоки здавалося одним суцільним містом-садом. А далі — немов в обіймах — між берегами ніжилося лагідне голубе море, неначе заколисане в солодкій знемозі.

Здалека море, ніби вінком, уквітчалося низкою мальовничих островів, також оздоблених термами, палацами й садами: Ісхія, Прохіта, Несіда, Капрея. І всю красу цієї місцевості, всю усміхнену природу цього краю осявало гаряче сонце і м’яко пестив легенький вітерець.

Не дивно, що ця незрівнянна краса породила в ті. часи вірування, ніби саме тут перебував зі своїм човном Харон, який перевозив померлих з цього світу до Єлісейсь-ких Полів.

Доїжджаючи до Кум, мандрівник бачив пишне багатолюдне місто, розташоване на крутій обривистій горі, на її схилах і приморській рівнині. Влітку, в час купального сезону, тут мешкало багато патриціїв, а ті, хто мав свої вілли, охоче залишалися також на осінь і весну.

Тому в Кумах були всі ті вигоди, що їх мали багатії й патриції в самому Римі: портики, базиліки, форуми, цирки і навіть грандіозний амфітеатр (його руїни збереглися донині), а в Акрополі на горі височів величезний храм Аполлона, один з найпишніших і найкращих в Італії.

Поблизу Кум, на мальовничому пагорку, звідки од-кривався краєвид на узбережжя й затоку, стояла велична розкішна вілла Луція Корнелія Сулли.

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!