Слава ЗСУ!

Збентежений цією появою, Метробій спитав у дівчини:

— Еге... чарівна Евтібідо... я бажав би... я хотів би... Кому призначено цей лист?

— Ти ще мене питаєш?.. Луцію Корнелію Суллі!..

— Ох... присягаюся маскою бога Мома, — не будемо поспішати з нашими рішеннями, моя дитино...

— Нашими?.. А до чого тут ти?

— Хай заступиться за мене Юпітер... А що, коли Суллі не сподобається, що хтось втручається в його справи?.. Що, коли, замість ображатися на свою дружину, він візьметься за донощиків?.. І що, коли справа обернеться ще гірше — а це найімовірніше, і він вирішить образитися на всіх?

— А що мені до того?

— Але... як же, не квапся... моя дівчинко... Якщо для тебе нічого не значить гнів Сулли... то він забагато значить для мене...

— Та хто там про тебе турбується?

— Я, я, чарівна, люба людям і богам Евтібідо, — запально відповів Метробій. — Бо я дуже люблю себе!

— Але я не згадувала твого імені... і ти будеш осторонь усього, що може скоїтися.

— Розумію... це добре... Та, бачиш, моя дівчинко, я щирий друг Сулли вже років тридцять. Я знаю цього звіра... тобто людину... І при всій дружбі, яка зв’язує мене з ним стільки років, я певен, що він цілком здатний скрутити мені в’язи, мов курчаті... Потім він ушанує мене пишним похороном і битвою п’ятдесяти гладіаторів навколо мого вогнища. Шкода тільки, що я не зможу вже тішитися всіма цими видовищами...

— Не бійся, не бійся, — сказала Евтібіда, — нічого сумного з тобою не станеться.

Цієї миті до триклінію увійшов раб у дорожньому одязі.

— Пам’ятай же мої накази, Демофіле, і ніде не зупиняйся до самих Кум.

Слуга взяв із рук Евтібіди листа, сховав його між сорочкою та курткою, прив’язав до тіла шворкою, загорнувся в плащ і, вклонившись господині, вийшов.

Евтібіда заспокоїла Метробія, якому фалернське вино розв’язало язика, і він знову заговорив про свої побоювання. Сказавши йому, що завтра вони побачаться, вона вийшла з триклінію і повернулася до приймальні. Там Лукрецій з табличкою в руці саме почав перечитувати написане.

— Пробач мені, що я мусила лишити тебе на самоті довше, ніж хотіла... Та, бачу, ти не марнував часу. Прочитай мені ці вірші, адже твоя уява може виливатися тільки у віршах... і до того ж у гарних віршах.

— Ти і буря, що лютувала надворі, навіяли мені ці вірші... Тому я повинен прочитати їх тобі... Повертаючись додому, я прочитаю їх бурі.

Вітер буйний на морі хвилі здіймає бурхливі,

Трощить міцні кораблі і шарпає хмари на небі А чи полями жене, кружляючи, вихором сильним,

Валить стовбур’я дерев і гори встеля буреломом;

Так на роздоллі земному нестримно літає й лютує,

Все по дорозі рвучи і грізно рокочучи, вітер.

Отже, й вітри — це тіла, тільки для нас невидимі.

Збурюють море і сушу вони, ще й тучі небесні,

Гінко й розвихрено мчать в раптовім навальнім пориві,

І не інакше линуть вітри пружно і стрімко,

Як і вода, від природи хоч лагідна, інколи рине Дикою повінню рік, що буйніє рясними дощами І водоспади ревучі з крутих верхогір’їв приймає,

З коренем рве і несе дерева й кущі надбережні. Щонайміцніші мости неспроможні стримати натиск Вод розшалілих, коли після зливи раптової Мчать потужні потоки, б’ючись об устої і палі,

З гуркотом, ревом страшним каміння і дерево крушать, Впертою силою хвиль усі перепони ламають.

Так і поривчастий вітер, подібно до річки потоку,

Рине в один бік чи в другий, дужий, стрімкий, незборимий, Все, що зустріне, підхопить і понесе у простори Чи веремію закрутить, смерчем вибухаючи лютим.

Вихрить, вирує, кружляє в бистрій, рвучкій круговерті.

Евтібіда — ми вже згадували — була грекиня і досить освічена, тому вона не могла не відчути захоплення від сили і краси цих віршів. їхня розмірена гармонія була тим дивнішою, що в ті часи латинська мова була ще бідною на поетичні засоби і, за винятком Еннія, Плавта, Лу-цілія і Теренція, не мала славетних поетів.

Тому вона висловила Лукрецієві своє захоплення словами, повними щирого почуття, на які поет, прощаючись з нею, усміхаючись, відповів:

— Ти заплатиш мені за своє захоплення цією табличкою, яку я забираю з собою...

— Але ти сам повернеш її мені, тільки-но перепишеш вірші на папірус.

І Лукрецій, пообіцявши грекині завітати до неї знову пішов. Його душа була наповнена чуттєвими, й сильними віршами, що народилися від споглядання природи.

Евтібіда, яка, здавалося, була цілком задоволена, пішла в супроводі Аспазії до своєї опочивальні. Вона хотіла, вклавшись у ліжко, потішитися радістю, яку обіцяла їй помста. Однак, на велике її здивування, насолода, на яку вона так чекала і надіялася, виявилася не настільки приємною, як вона передбачала. їй здалося дивним, що вона відчула таке слабке задоволення.