Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Вихований з дитинства на вченні Епікура, він керувався в житті настановами свого вчителя і не шукав глибокого серйозного кохання, від якого доводиться

...страждати марно, мучитись, каратись, —

Бо рани серця від жалів пекучих Чимдалі дужче ниють і ятряться...

Він шукав кохання легкого, короткочасного, щоб

...стрілу Амура з серця виганяти Новими стрілами...

Як клин з колоди вибивають клином...

Але це не завадило йому кінчити своє життя самогубством у сорок чотири роки саме через безнадійне, нероз-ділене кохання.

Лукрецій — юнак незвичайного розуму, видатний, люб’язний і привабливий — був заможним і не скупився на витрати для своїх розваг. Він частенько приходив провести кілька годин у домі Евтібіди, і вона приймала його більш люб’язно, ніж інших, багатших і щедріших від нього.

— Так ти мене кохаєш? — кокетливо говорила юнакові гречанка, граючись його кучерями. — І я тобі ще не набридла?

— Ні, я ісохаю тебе все дужче й дужче. Цієї миті почувся легенький стукіт у двері.

— Хто там? — спитала Евтібіда.

Аспазія смиренно відповіла:

— Прибув Метробій із Кум...

— Ах! — радісно скрикнула Евтібіда, скочила з кушетки і вся зашарілася. — Він приїхав?.. Проведи його до екседри... Я прийду зараз.

І, повернувшись до Лукреція, який з видимим незадоволенням теж підвівся, вона заговорила швидко й переривчасто, але ласково:

— Почекай мене... Чуєш, як надворі ще лютує негода?.. Я зараз повернусь... І якщо його звістка буде тією, якої я пристрасно чекаю цілий тиждень... Якщо цього вечора я задовольню ненависть жаданою помстою, мені буде весело, і частина цих веселощів перепаде тобі.

З цими словами вона вийшла з приймальні сильно збуджена, лишивши Лукреція здивованим, незадоволеним і зацікавленим.

Похитавши головою, він став ходити в глибокій задумі по кімнаті.

Буря бушувала, і блискавка раз у раз осявала кімнату зловісним світлом; від страшного гуркотіння грому здригався весь будинок. Між ударами грому з незвичайною силою проривався шум граду й дощу, а дужий північний вітер з лютим свистом дув у двері, вікна, в кожну щілину.

— Он як розважається Юпітер, щоб показати юрбі зразок своєї руйнівної могутності, — з легкою іронічною Посмішкою прошепотів юнак.

Трохи походивши по кімнаті, Лукрецій сів на кушетку і довго сидів у глибокій задумі. Ніби віддавшись на волю натхнення, збудженого цією картиною боротьби стихій, він раптом узяв з маленької шафи навощену табличку і став швидко писати срібною паличкою з залізним наконечником.

Тим часом Евтібіда ввійшла до екседри, де вже був Метробій. Знявши свій плащ, він заклопотано оглядав дірки на ньому. Грекиня крикнула рабині, яка саме входила:

— Ану, розпали дужче в коминку вогонь та приготуй одяг, щоб наш Метробій міг переодягтися, і подай у трикліній добру вечерю.

1 відразу ж, звернувшись до Метробія, вона потиснула йому обидві руки і запитала:

— Ну як?.. Чи добрі вісті ти привіз, мій славний Метробію?

— Із Кум — добрі, а з дороги — погані.

— Бачу, бідолашний мій Метробію. Сідай сюди, ближче до вогню. — Говорячи це, вона присунула стілець до коминка, -ч- Та кажи мерщій, чи дістав ти бажані докази?

— Як ти знаєш, чарівна Евтібідо, золото відчинило Юпітерові бронзові ворота до башти Данаї...

— Облиш теревені!.. Невже ванна, що ти прийняв, не втихомирила тебе?..

— Я підкупив рабиню і через маленьку дірочку, просвердлену в дверях, мав змогу не раз бачити, як удосвіта, коли кричали треті півні, Спартак входив до кімнати Валерії.

— О боги пекла, допоможіть мені! — з дикою радістю скрикнула Евтібіда.

Її обличчя палало, розширені зіниці блищали, а губи й ніздрі тремтіли, роздувалися, мов у тигриці, що прагне крові.

— Переодягнись, потім піди до триклійію попоїж і чекай мене там.

«Не хотів би я попасти в яку-небудь погану історію, — міркував старий комедіант, ідучи до кімнати для гостей, щоб змінити мокрий одяг. — А від цієї навіженої можна всього чекати... Боюсь, чи не зробив я великої дурниці».

Але, переодягшись і ввійшовши до триклінію, де на нього чекала добряча вечеря і фалернське вино, достойний муж постарався забути про свою лиховісну подорож і передчуття якогось тяжкого, близького лиха.

Не встиг він повечеряти, як до триклінію раптом увійшла зблідла, але спокійна Евтібіда. В руках вона тримала сувій папірусу, тобто найкращого в той час паперу. Він був загорнутий у тонкий пергамент, розмальований суриком і перев’язаний стрічкою, кінці були скріплені воском, запечатаним перснем Евтібіди з зображенням Венери, що виходить з морської піни.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!