Слава ЗСУ!

—'Спартак ще не повернувся до школи, він, мабуть, у

своєї сестри.

Цієї миті до триклінію увійшов Спартак, увесь червоний, задиханий. Він приклав руку до уст і привітав Сул-лу та його гостей.

— Я хочу оцінити, — сказав Сулла рудіарієві, — твоє вміння навчати фехтування. Зараз ми побачимо, чого навчились і що можуть робити твої учні.

— Але вони тільки два місяці навчаються фехтувати, і тобі здадуться невеликими успіхи мого навчання.

— Побачимо, побачимо! — відповів Сулла. 1 потім, звертаючись до гостей, сказав:

— Я не запроваджую нічого нового, пропонуючи вам на бенкеті бій гладіаторів. Я тільки відновлюю звичай, який існував два століття тому у мешканців Кампаньї, найдавніших жителів цієї провінції, ваших достойних предків, о сини Кум!

Тим часом Спартак розташовував бійців. Він був блідий і до того схвильований, що заїкався і, здавалося, сам як слід не розумів того, що казав і робив.

Це витончене варварство, ця обдумана жорстокість, ця безумна жадоба крові, виявлені так одверто, з таким нелюдським спокоєм, примушували серце рудіарія стискатися від гніву. Його .страшенно вразило те, що не бажання більшості, не звірячі нахили розбещеної юрби, а зла примха однієї п’яної людини і жорстоке самовдоволення тридцяти паразитів засудили десятьох безталанних юнаків, народжених вільними у вільних країнах, сильних духом і тілом, битися без усякої ворожнечі між собою і передчасно загинути.

Крім цих загальних причин обурення, ще й особиста обставина збільшувала цієї миті гнів рудіарія. На небезпеку наражався двадцятичотирирічний галл Арторікс, вродливий, стрункий юнак з благородними рисами обличчя, з густим білявим волоссям. Спартак любив його за те, що Арторікс був найвідцаніший йому в школі Акціа-на, і як тільки фракієць став учителем гладіаторів у школі Сулли, то негайно попросив Суллу купити Арторікса ніби собі в, помічники по школі в Кумах.

Збурений цими почуттями, Спартак розставляв бійців один проти одного і -пошепки спитав юного галла:

— Чого прийшов ти?

— Ми вже давно розіграли в кості право йти останнім на смерть, і я опинився серед тих, що програли, — стиха відповів Арторікс. — Тож сама доля присудила мені бути в числі перших гладіаторів Сулли, які стають до бою один з одним.

Рудіарій нічого на це не відповів, але згодом, коли все вже було готове, звернувся до Сулли:

— Дозволь мені, о великодушний Сулла, послати по іншого гладіатора замість ось цього, — вказав він на Ар-торікса, — тому що...

— А чому цей не може битися? — запитав екс-диктатор.

— Тому, що він набагато сильніший від інших, і сторона фракійців, до якої він належить, значно переважатиме супротивну...

— І через це ти хочеш примусити нас іще чекати?.. Хай і цей молодець б’ється: нам уже не терпиться, і тим гірше для самнітів!

Серед загальної уваги та нетерплячки, написаної на обличчях гостей, Сулла сам подав знак починати бій.

Як слід було передбачати, бій тривав недовго. За двадцять хвилин бою один фракієць і двоє самнітів були вбиті, а двоє інших бідолашних самнітів лежали на підлозі тяжко поранені і благали Суллу про помилування, яке він їм дарував.

Що ж до останнього самніта, то він одчайдушно захищався проти чотирьох фракійців, але, поранений, посковзнувся в крові, що заливала мозаїчну підлогу. Проливаючи сльози, Арторікс — близький друг бідолахи — пронизав його мечем, щоб позбавити вмираючого страшної агонії.

Дружні оплески розляглися в триклінії. їх урвав Сулла своїм п’яним голосом:

— Ану, Спартак, ти, як найсильніший, візьми щит в одного з убитих, озбройся мечем цього мертвого фракійця і доведи свою хоробрість — бийся один проти чотирьох, що лишилися живі!

Наказ Сулли викликав шумне схвалення, та бідного рудіарія немов палицею ударив хто по шолому.

Подумавши, що недочув, чи розумом змішався, чи зовсім збожеволів, він завмер, зблід, втупив в Суллу погляд, не в силі промовити й півслова. Він почував, як під шкірою його пробігли дрижаки і на обличчі виступив холодний піт.

Арторікс помітив хвилювання Спартака і стиха мовив:

— Сміливіше!..

Рудіарій здригнувся, глянув навколо, потім повернувся до Сулли і через силу сказав:

— Але ж дозволь, славний і щасливий диктаторе, нагадати тобі... що я вже не гладіатор. Я — рудіарій, вільний і тільки виконую обов’язки ланісти твоїх гладіаторів.

— Ха-ха-ха! — п’яно й глузливо зареготав Сулла. — І це хоробрий Спартак? Боїться смерті, злякався!.. У, мерзенне поріддя гладіаторів!.. Але, присягаюся палицею непереможного Геркулеса, ти битимешся, — додав він, стукнувши кулаком по столу, і вже звичним владним тоном запитав: — Хто дарував тобі життя і свободу, боягузе, варваре?.. Чи не Сулла?.. От Сулла й наказує тобі битись... І ти будеш битися... Присягаюся всіма богами Олімпу! Будеш битися!