Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Спартак відчув, що його підмиває схопити меч одного з убитих гладіаторів і з люттю тигра блискавично кинутися на Суллу, порубати його на шматки, перш ніж той встигне ворухнутися. Але щоразу він якимсь чудом стримувався, з кожним новим образливим словом Сулли здригався всім тілом і знову відчував дике, інстинктивне бажання пошматувати його.

Нарешті, змучений нестерпною боротьбою думок і почуттів, він поворухнувся, зітхнув, мов рикнув звір, підсвідомо підняв щит, схопив меч і, тремтячи від гніву, голосно сказав:

— Не боягуз я і не варвар і битимуся тобі на втіху, Jly-цію Сулло. Але присягаюсь усіма твоїми богами, якщо ненароком я пораню Арторікса...

Пронизливий жіночий крик несподівано, проте вчасно урвав безумну мову гладіатора. Всі повернулися назад.

У дверях задньої стінки, запнутої зеленою портьєрою, стояла Валерія, бліда як полотно.

Спартак був у неї, коли від імені Сулли по нього прийшов раб. Цей виклик і в такай час дуже здивував і стривожив рудіарія, та ще більше налякав Валерію. їй здалося, що Спартакові загрожує небезпека. Тому, піддавшись своїм почуттям до фракійця, вона відкинула всі правила пристойності й обережності, покликала своїх рабинь, одягла всіяне трояндами застільне біле вбрання і пішла до триклінію, де цього вечора відбувалась оргія. Вона пройшла довгим коридором і зупинилася за портьєрою. З почуттям огиди і презирства стежила за диким боєм гладіаторів і за тією сценою, яка тільки що розігралася між Спартаком і Суллою.

Коли ж побачила, що Сулла примушує Спартака битися з Арторіксом, якого — вона це знала — Спартак дуже любив коли помітила його гнів і відчай, вона вжахнулась. А коли до того ж почула початок його безумної мови, що могла закінчитися не інакше, як загрозою і прокляттям Суллі, вона миттю збагнула, що без її негайного втручання Спартак неминуче загине.

Тоді з криком, що йшов від самого серця, вона вийшла з-за портьєри і звернула на себе загальну увагу присутніх.

— Валерія?.. — здивовано скрикнув Сулла, намагаючись підвестися на ложі, до якого був ніби прив’язаний надмірним їством і вином. — Валерія!.. Ти?.. Тут... і в цей час?

Усі встали чи спробували встати, бо вже не тримали рівноваги, і більш-менш чемно, але мовчки привітали матрону.

Відпущениця Ювентіна враз почервоніла, мов пурпур, потім зблідла, не встала, а знітилася, якось боком, потихеньку, непомітно сповзла з ложа і миттю щезла під столом.

— Привіт усім, — сказала Валерія, швидко оглянувши величезну залу і тим часом опановуючи себе, — і нехай захистять боги непереможного Суллу та його друзів! — Вона перезирнулася з Спартаком; він стояв, не починаючи бою, і дивився на неї. Її поява в цю мить здалася йому чимось божественним, надприродним.

Сулла, все ще здивований її приходом у це місце і в такий час, допитливо позирав на неї згаслими, напівзаплющеними очима, а вона з усмішкою промовила:

— Ти стільки разів запрошував мене прийти на вечірку до триклінію, Сулло. Сьогодні я не могла заснути, почула віддалений шум вашого бенкету і вирішила одягти застольне вбрання та зайти сюди на чашу дружби. Я також хочу вмовити тебе, заради твого здоров’я, піти в свої покої не пізніше години першої зорі. Та, прийшовши сюди, я побачила блиск мечів і трупи. Що ж це таке, нарешті? — з почуттям глибокого презирства палко вигукнула матрона. — Чи ж вам замало незліченних жертв у цирках та амфітеатрах, що ви з дикою насолодою тепер відроджуєте заборонені варварські звичаї старовини, які давно вже вийшли з ужитку? Ви хочете веселитись і впиватися передсмертними муками, хочете у п’яній гримасі повторювати судороги губ, зведених корчами агонії і відчаю?

Всі, понуривши голови, мовчали, і сам Сулла, який спочатку намагався зв’язати кілька слів, теж замовк, ніби обвинувачений перед суддею.

Тільки гладіатори, особливо Спартак і Арторікс, дивилися на жінку поглядом, сповненим любові і вдячності.

— Ану, ви! — після короткого мовчання наказала дружина Сулли рабам. — Заберіть негайно і поховайте ці трупи, змийте підлогу і облийте її маслами й пахощами! Та налийте в мурринську чашу Сулли фалернського вина і обнесіть усіх гостей на знак дружби.

Поки раби виконували накази Валерії, гладіатори вийшли.

Серед мертвої тиші чаша дружби обійшла гостей, та мало хто з них вкинув у неї пелюстки з своїх вінків. Потім мовчки, похитуючись, вони всі один по одному вийшли з триклінію — одні до призначених їм кімнат, інші — в Куми.

Сулла знову звалився на ложе і мовчав, ніби в глибокій задумі, хоча насправді він просто отупів від хмелю. Валерія почала шарпати його:

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!