Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Ну!.. Вже час перших півнів. Чи підеш ти нарешті до своєї опочивальні?

Сулла, повільно, з зусиллям підвів голову, підняв обважнілі повіки, глянув посоловілими очима і, насилу вимовляючи слова, що клекотіли в горлі, сказав:

— А, так ти... вчинила тут розгром... у триклінії і позбавила мене моїх розваг? О, присягаюсь... Юпітером Державцем... це безглуздо... це замах на могутність... Сулли Щасливого... Епафродіта... диктатора... Присягаюся всемогутніми богами!.. Я володар Риму... всього світу... і не бажаю, щоб мною командували... не бажаю...

Валерія дивилася на нього жалісно і водночас зневажливо, а Сулла, знов піднявши голову, п’яно белькотав:

— Метробій!.. Де ти, мій любий Метробію? Прийди до мене на поміч... я хочу вигнати геть... хочу зректись оцієї...

Пломінь гніву блиснув у чорних очах Валерії. Вона ступила крок до ложа і закричала з огидою в голосі:

— Гей, Хрізогоне, покЛич-но рабів і звели перенести до опочивальні твого господаря! Він п’яний і обжерся, наче брудний могильник!

Суллу поклали в ліжко, де він проспав решту ночі й більшу частину наступного дня. Валерія не зімкнула очей.

Опівдні Сулла прокинувся. У ці дні він більше ніж звичайно страждав від своєї нашкірної хвороби. Нестерпна сверблячка доводила його до шаленства. Тому, ледве прокинувшись, він накинув поверх сорочки широку тогу і в супроводі рабів, які доглядали його особу, спираючись на свого улюбленця Хрізогона, вийшов з опочивальні. Через просторий атрій, прикрашений чудовою доричною колонадою, він попрямував до купальні.

Проминувши терми і залу чекання, Сулла зупинився в роздягальні — невеличкій гарненькій залі з мармуровими стінами і мозаїчною підлогою. Звідси троє дверей вели: одні — до холодного душу, другі — до зали з басейном теплої води і треті — до парильні.

Сулла сів на мармурову, вкриту пурпуровими подушками лаву, роздягся з допомогою рабів і увійшов до парильні.

Це була теж облицьована мармуром кімната, з отворами в підлозі, через які до парильні по трубах з казана, що був під кімнатою, проходило гаряче повітря, і нагрівало парильню.

У центрі парильні, праворуч од дверей, був півкруглий мармуровий альков з мармуровою лавою, а навпроти — невеликий басейн з гарячою водою.

Сулла увійшов до алькова і, сидячи, став підіймати залізні гирі різної ваги, призначені для того, щоб викликати піт. Потім він вийшов з алькова, спустився в басейн з гарячою водою. Тут, сидячи на мармуровій лаві, він віддався відчуттю тепла, що, мабуть, полегшувало його страждання, і обличчя його проясніло.

— Ах!.. Я відчуваю таке блаженство, якого давно вже не знав... Мерщій, мерщій, Діодоре, — сказав він рабові, який був масажистом, — візьми мерщій щітку і почухай мені роз’ятрені місця.

Потім він запитав Хрізогона:

— Чи переплів ти в пурпуровий пергамент двадцять другу книгу моїх «Коментарів», яку я кінчив диктувати позавчора і передав тобі?

— Так, мій добрий господарю. І не тільки твій примірник, а ще десять копій, що виготовили раби-переписувачі.

— Ах!.. Молодчина Хрізогон... Так ти подбав, щоб зробили десять копій? — з явним задоволенням спитав Сулла.

— Звичайно, і не тільки з останньої книги, а й з усіх попередніх, для того, щоб один примірник покласти в бібліотеці вілли, другий — у бібліотеці твого будинку в Римі, третій — у моїй бібліотеці* а інші примірники я подарував Лукуллові і Гортензію. Розподіляючи стільки примірників по різних місцях, я хотів зберегти твій твір од можливої пожежі або втрати.

— А подивись-но мерщій, що там. Мені здається, я чую якийсь шум у роздягальні.

Відпущеник швидко вийшов з купальні.

Обличчя Сулли, можливо, від оргії минулої ночі, здавалося ще старішим і мертвотнішим, ніж звичайно. Раптом він застогнав від жорстокого болю, скаржачись на незвичайний тягар у грудях. Діодор, нашвидку закінчивши розтирання, пішов покликати Сірміона з Родоса — відпущеника й лікаря Сулли, який жив при ньому і всюди його супроводжував.

Тим часом Сулла, охоплений дрімотою, схилив голову на край басейну і, здавалося, заснув.

За кілька хвилин повернувся Хрізогон. Сулла, здригнувшись, підвів голову.

— Що з тобою? — тривожно спитав його відпущеник, підбігши до басейну.

— Нічого... якась сонливість... Знаєш, я бачив сон...

— Що ж тобі приснилося?

— Я бачив мою любу дружину Цецілію Метеллу, яка померла торік, і вона кликала мене до себе.

— Не зважай на ці забобони, Сулло...

— Забобони?.. Навіщо так говорити про сни, Хрізого-не? Я завжди вірив снам і діяв так, як через них мені наказували боги. І ніколи не шкодував.

Попередня
-= 46 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!