Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

— Чому ж, — заговорив Спартак, ховаючи листа за па-зуху, — чому ти, нетерпеливцю, не віддав мені цього листа, як тільки-но прийшов, а марно погрожував і так завзято репетував? Ось саме цього я палко бажав, хоча й не наважувався сподіватися. Там, серед десяти тисяч товаришів по нещастю, моє серце! — радісно й захоплено вигукнув рудіарій. — Там я поговорю з кожним, кожного надихну вірою, що палає в моїх грудях. Звідти одного чудового дня вийде військо з десяти тисяч бійців. Десять тисяч рабів, які порвали свої кайдани і кидають кільця ланцюгів гнобителям в обличчя. Десять тисяч рабів, які з заліза ганебних кайданів викують леза непереможних мечів... О, нарешті... нарешті... я заповзу до гнізда, де вигострю зуби змієнят, що підгризатимуть крила всесильних і гордовитих римських орлів!

І рудіарій, не тямлячи себе від радощів, перечитував листа, знову ховав на грудях, цілував Бномая, то відходив, то швидким кроком повертався до нього, мов божевільний, і безладно повторював одні й ті самі слова.

Еномай здивовано й задоволено дивився на цей спалах радості і, коли Спартак трохи заспокоївся, сказав:

— Я страшенно щасливий твоєю радістю, а ще щасливішими будуть сто тридцять наших товаришів по Спілці. Вони нетерпляче чекають тебе і сподіваються від тебе великих справ...

— Вони даремно сподіваються на багато...

— Було б добре, щоб ти був там і стримував тих баламутів...

— Оскільки це твої найкращі друзі, то вони, мабуть, такі самі нестримні, як і ти... Так, зрозуміло!.. І от саме тому моє перебування в Капуї буде корисним для нашої справи. Я зумію перешкодити раптовим і необачним поривам, що можуть занапастити всю справу...

— А я запевняю тебе, Спартак, що повсякчас буду з тобою, терпляче тебе слухатимусь і допомагатиму в усьому, що ти накажеш.

Вони замовкли.

Еномай дивився на Спартака з такою відданістю й ніжністю, на яку тільки був здатний. Потім раптом сказав:

— А знаєш, Спартак, з того часу, як я тебе вперше побачив понад місяць тому на нараді в Путеолах, ти став ніби ніжнішим, і вродливішим... навіть, так би мовити, якимсь жіночним... тільки це слово до тебе не підходить... пробач мені...

Тут Еномай замовк, бо Спартак, помітно збліднувши, підніс руку до чола і прошепотів так тихо, що велетень почув лише неясний звук, але не розібрав слів:

— Ради богів!.. А як же вона?..

Бідолашний рудіарій, любов якого до свободи, братерські почуття до пригноблених і надія на перемогу примусили на час забути про все, стояв тепер, схиливши голову на груди, задуманий і мовчазний. Мовчання тривало довго. Охоплений болісними думками, Спартак не мовив ні слова. Еномай, також задуманий, склавши руки на грудях, сумно дивився на страждання рудіарія.

Нарешті германець промовив, наскільки міг, м’яко й сердечно:

— То ти нас покидаєш, Спартак?..

— О, ніколи!.. Ніколи!.. — вигукнув фракієць, підводячи на Еномая ясні голубі очі, зволожені сльозами. — Я швидше покину мою сестру, швидше покину...

Він на мить зупинився, а потім продовжував:

— Я покину все... все... але не справу пригноблених, знедолених рабів... Ніколи!.. Ніколи!..

Трохи помовчавши, він додав:

— Не слід баритись, Еномаю, йди за мною. Хоча сьогодні день глибокого трауру для цього дому, ми знайдемо на кухні Сулли, чим тобі підкріпитись. Але нікому ні півслова про нашу Спілку, тримайся спокійно і обійдися без прокльонів.

З цими словами Спартак повів гладіатора до палацу.

Через дванадцять днів після опублікування указу Сенату про урочисте вшанування на державний кошт Луція Корнелія Сулли похоронна процесія вирушила з вілли померлого Аппієвим шляхом до Рима.

З усіх кінців Італії з’їхалися люди, щоб вшанувати покійного. Коли похоронна колісниця рушила з Кум, її супроводжували, крім консула Лутація Катулла, двохсот сенаторів і такої.ж кількості римських вершників, усі патриції з Кум, Капуї, Байї, Геркуланума, Неаполя, Помпеї, Путеол, Літерна і всіх інших міст та сіл Кампаньї, двадцять чотири ліктори, консульські прапори,-орали всіх легіонів, що воювали за Суллу, понад п’ятдесят тисяч озброєних легіонерів, які прибули сюди віддати останні почесті непереможному своєму полководцеві, багато тисяч відпущеників з Рима в траурному вбранні, численні загони сурмачів, флейтистів, цитристів, тисячі матрон, одягнутих у сірі тоги, і незліченні натовпи народу, які прибули до Кум з різних міст Італії. ,

На запряженій шестериком вороних, коней нечувано величній і пишній колісниці лежало набальзамоване, на-пахчене мазями й ароматами, загорнуте в золотисто-багряний імператорський плащ тіло диктатора. За нею виступали в чорних тогах Фавст і Фавста, діти Сулли від Цецілії Метелли, Валерія і Гортензій, Публій і Сервій Сулла, сини Сервія Сулли, брата покійного, родичі, велика кількість його відпущеників і слуг. Усі вони намагалися показати свою невтішну печаль.

Попередня
-= 52 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!