Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Цезар усміхнувся трохи презирливо і відповів:

— Послуга, про яку я прошу тебе, добрий Метробію, невелика. Чи буваєш ти в домі Гнея Юлія Норбана?

— Аякже, — довірливо й багатозначно сказав Метробій. — Добрий Норбан прихильний до мене... дуже прихильний... і здавна... Ще з того часу, коли був живий мій славний друг, безсмертний Луцій Корнелій Сулла...

Ледве помітна гримаса огиди перебігла устами Цезаря, та він відповів з удаваною добродушністю:

— Ну, добре... — Він на мить замислився, а потім додав: — Приходь до мене на вечерю, Метробію, я тоді скажу тобі на дозвіллі, в чому справа.

— О, яке щастя!.. Яка честь!.. Як я тобі вдячний, милостивий Юлію!..

— Добре, добре!.. Годі дякувати. Іди до своїх друзів. Я чекаю тебе сьогодні, як смеркне.

Величним жестом Цезар попрощався з Метробієм, а той розсипався численними поклонами та привітаннями і пішов до харчевні Ескулапа.

Якщо врахувати ганебні якості Метробія, а також неабиякі успіхи Цезаря у жінок, то можна подумати, що мова мала йти про якісь любовні справи.

Поки натовп вирував і галасував навколо трьох храмів, Метробій, страшенно радіючи зі свого успіху, бо вважав дуже великої честю для себе запрошення Цезаря, подався до харчевні і там почав бундючно розповідати про все друзям, які вже сиділи за столом.

Радість міма була настільки велика, що навіть заступила думку про розкішну вечерю через кілька годин, і він пожадливо накинувся на їжу, а ще більше — на добре фа-лернське вино.

Серед жартів і сміху за столом Метробій зовсім не помічав, як минає час, і втратив рахунок величезній кількості келихів, які вихилив. За дві години він так сп’янів, що почав втрачати свідомість. Але крізь туман, який уже оповивав його мозок, у нього промайнула думка, що далі так продовжуватись не може, що через годину він втратить здатність рухатись і не зуміє потрапити на вечерю до Цезаря. Отже, прийнявши тверде рішення, він обома руками сперся на стіл і з немалим зусиллям зіп’явся на ноги. Потім почав прощатися з теплою компанією і, ледве повертаючи язиком, пояснив, що повинен іти, бо його чекають на вечерю у Це... Це... разя.

Вибух веселого реготу розлігся слідом за цією кумедною обмовкою комедіанта. Гострі дотепи і насмішки проводжали його, коли він, похитуючись, нетвердим кроком виходив з харчевні.

Хороший же ти будеш у того Церазя! — гукнув один.

— Бідолахо Метробію, в тебе язик вузлом зав’язався! — піддав жару інший.

— Та не пританцьовуй, це тобі не на сцені!

— Тримайся рівніше... Ти витреш геть усі стіни!

— То нічого, бо він же записався у штукатури!

— Бач, петляє, наче вуж!

Тим часом Метробій вибрався на вулицю і почвалав, бурмочучи собі під ніс:

— Смі... єтесь.., смі... єтесь... голодранці!.. Але я... піду на вечерю до Цезаря... він хороша людина... чудова людина... Цезар... любить... ар... ар... артистів!.. Присягаюсь Юпітером Капі... Капі... лотійським! Не можу второпати, як тут пройти... Це велітернське... вино підмішане... і облудне... як душа Ев... Ев... бітіди!

Старий п’яниця сяк-так проплентався кроків двадцять до мосту, що вів до міста, і зупинився, хитаючись на неслухняних ногах. Тут у нього з’явилася блискуча думка: провести на свіжому повітрі дві години до смерку, коли він мав іти до Юлія Цезаря, і таким чином освіжити голову.

— Куди краще мені податися?.. До вершини... напевне, повітря там... свіжіше... а мені душно... так душно... а календар запевняє... що лютий... буває взимку... Та хіба лютий — зимовий місяць?.. Він зимовий для того, хто не п’є вина... Присягаюся рогами Вакха Діоніса... на вершині повітря свіже... я піднімусь туди... а... що я зустріну, коли піду цією стежкою?.. Я натраплю на... гробницю того доброго царя Нуми... Гаразд... хай буде так... але я ніколи анітрошки не поважав цього Нуми... бо він не пив вина... Не любив... Та я не вірю, що не любив... і можу заприсягтися всіма дванадцятьма богами Згоди... що він з німфою Егерією... розмовляв не тільки про державні справи... Аякже!..

Так варнякаючи, гіркий п’яниця, обурений стриманістю Нуми Помпілія, збочив зі стежки, яка вела до гробниці. Плутаним, непевним кроком він скоро дочвалав до лісу Фуріни — богині бур.

Поблукавши трохи стежками у лісі, він натрапив на величезне дерево, що росло край галявини, і ліг, прихилившися спиною до вузлуватого стовбура.

— Ото дивна річ!.. — міркував собі комедіант. — Тільки подумати, що я знайду заспокоєння від бурі, яка мене хвилює, саме у лісі богині бур...

Метробій белькотів, а його обважнілі повіки вже ледве піднімались і знову опускалися. Незабаром він заснув.

Попередня
-= 60 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!