Слава ЗСУ!

Це був Гай Юлій Цезар.

Він був одягнений із суто грецькою вишуканістю. Поверх туніки з тонкої сніжно-білої лляної матерії, отороченої пурпуром і стягнутої на талії шворкою з пурпурової шерсті, на ньому була білого сукна тога з широкою синьою смугою по краях.

Юлію Цезарю в цей час сповнилося двадцять шість років. Він уже мав у Римі безмежну популярність завдяки своєму розумові, освіченості, красномовству, люб’язності, хоробрості, силі духу і незрівнянній елегантності.

У вісімнадцять років Юлій Цезар, бувши з боку тітки племінником- Гая Марія, а по зв’язках і особистих симпатіях — маріанцем, одружився з Корнелією. Її батько, Корнелій Цінна, був чотири рази консулом і вважався затятим прибічником переможця тевтонів і кімврів. Як тільки Сулла, знищивши своїх ворогів, став диктатором, він наказав убити двох членів сім’ї Юліїв, прихильників Марія, а від молодого Гая Юлія Цезаря став вимагати розлучення з дружиною Корнелією. Цезар, який уже тоді виявляв залізну волю і непохитну твердість, не захотів цьому скоритися, за що був засуджений Суллою до страти. І коли б не втрутилися авторитетні прибічники Сулли та колегія весталок, він загинув би разом з численними жертвами проскрипцій.

Цезар почував себе в небезпеці в Римі,' поки там володарював Сулла. Недарма на прохання багатьох дарувати життя Цезарю диктатор сказав: «Я вгадаю у цьому юному Юліеві багатьох Маріїв».

Цезар виїхав до Сабіни, де й переховувався, мандруючи по горах Лацію і Тібертіну, аж поки помер Сулла.

Повернувшись до Рима, він негайно пішов воювати у війську претора Мінуція Терма, браь участь в облозі Мі-тілен. Там, як ніхто інший, він показав силу, вправність і майже надприродну звитяжність. Він поводився з незвичайною мужністю, ризикуючи собою, врятував життя легіонера. За це був нагороджений громадянським вінком.

По закінченні воєнних походів Цезар по’іхав до Греції слухати знаменитих філософів і відвідувати школи найсла-ветніших ораторів. Але біля Формакусси корабель, на якому був Цезар зі своїми слугами, потрапив у полон до піратів.

У цих обставинах Цезар довів не лише свою незвичайну мужність, а й природжену здібність наказувати, що пізніше дало йому велику владу.

Коли він запитав піратів, який викуп вони за нього вимагають, ті зажадали двадцять талантів. На це юнак гордо відповів, що заплатить п’ятдесят, а діставши свободу, вирушив за ними в погоню і, захопивши їх у полон, звелів розп’ясти на хрестах.

Не сумніваючись у тому, що людині з роду Юліїв повірять на слово, він послав кількох своїх слуг в Ефес, Са-мос і в інші сусідні міста зібрати п’ятдесят талантів, скоро їх одержав і вручив піратам. Але тільки-но його відпустили на волю, він, зібравши кілька трирем у сусідніх портах, погнався за піратами, напав на них, розгромив, захопив у полон і передав преторові, щоб той наказав їх розп’ясти. Дізнавшися, що претор пробував продати їх у рабство, Цезар самовільно звелів розп’ясти їх, заявивши, що він готовий сам відповідати за свій наказ перед Сенатом і римським народом.

Все це принесло Юлію Цезарю велику популярність, що зросла незмірно, коли він відкрито й сміливо обвинуватив Гнея Корнелія Долабеллу, консула з партії Сулли, в злочинному управлінні довіреною йому провінцією Македонією. Цезар обвинувачував його не тільки сміливо, але й з незвичайним красномовством. 1 тільки з великими труднощами, спритно пустивши в хід величезний вплив та багатства видатних друзів Долабелли, найкрасномовніїіго-му Цицеронові пощастило добитися його виправдання.

Такою була людина, яка стояла, спершись на колону, під портиком храму Фавна і дивилась на натовп.

— Привіт Цезарю! — окликнув його Тіт Лукрецій Кар.

— Здрастуй, Кар! — відцовів Цезар і потиснув руку майбутньому авторові поеми «Про природу речей».

— Честь і слава божественному Юлієві! — сказав Метробій, який саме виходив з храму в товаристві комедіантів та акторів.

— А, Метробій! — насмішкувато озвався Цезар. — Видно, що ти не марнуєш часу... Не пропускаєш жодної нагоди, щоб розважитися.

— Нічого не поробиш, божественний Юлію... Будем насолоджуватися життям, дарованим нам богами... бо Епікур попередив нас, що...

— Знаю, знаю, — перебив Цезар, позбавляючи його труда цитувати Епікура.

Почухавши голову мізинцем лівої руки, щоб не розладнати зачіски, Цезар вказівним пальцем правої руки покликав до себе Метробія.

Метробій швиденько відокремився од своїх колег, один з яких гукнув йому:

— То ми чекаємо тебе в харчевні Ескулапа!

— Гаразд! — відповів мім і звернувся до Цезаря вкрадливим тоном з улесливою медоточивою усмішечкою: — Певно, якийсь бог сприяє мені сьогодні, що я можу услужити тобі, Цезарю, красо і гордосте роду Юліїв.