Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Лентул, опам’ятавшись, наказав негайно озброїтись двомстам п’ятдесяти легіонерам і двомстам п’ятдесяти рабам шкільної обслуги. Вони повинні були зробити це непомітно для гладіаторів. Потім усі поспішили до Форту-натських воріт, через які ходили до тієї частини міста, де був храм Фортуни Кампанської. Тут Лентул дав дальші накази.

Поки переляканий Лентул вживав необхідних заходів, прибув Тіт Сервіліан, молодий чоловік двадцяти восьми років, міцний, дебелий, надто самовпевнений, байдужий до небезпеки і необережний. На чолі однієї з двох когорт, що були в його розпорядженні, він підійшов до школи.

— Ах! — полегшено зітхнув Лентул. — Хай захистить тебе Юпітер і допоможе Марс!.. Прошу завітати!

— Ну розкажи, розкажи мені, що тут досі робилося?.. Де бунтівники?

— Досі ще не було ніякого бунту, навіть тіні заворушення.

— Що ти зробив тим часом? Які дав розпорядження?

Лентул коротко розповів трибунові про свої розпорядження і додав, що цілком покладається на його мудрість і готовий сліпо виконувати його накази.

Тіт Сервіліан, трохи подумавши над тим, що треба робити, посилив двадцятьма своїми легіонерами кожний з загонів, які послав охороняти зброю і виходи зі школи. Він наказав позамикати всі ворота, крім Фортунатських, де й лишився сам з головним загоном — близько двохсот шістдесяти легіонерів.

Поки виконувалися ці накази, серед гладіаторів швидко поширилося сильне хвилювання. Вони збиралися величезними, дедалі більшими натовпами у дворах і голосно перемовлялися між собою.

— Замикають склади зброї!..

— Значить, нас зраджено!..

— Все відомо!..

— Ми пропали!..

— Хоч би Спартак був тут!..

— Ні він, ні Еномай не повернулися, їх, мабуть, уже розп’яли в Римі!..

— Не щастить нам!..

— Прокляття несправедливим богам!..

— Замикають ворота!..

— А у нас нема зброї!..

— Зброї!.. Зброї!..

— Хто дасть нам зброю?..

Крики десяти тисяч голосів, що ревли, лаялися, проклинали, зростали і скоро стали подібними до шуму моря під час бурі. Лише завдяки дружним зусиллям трибунів і центуріонів, яких призначив Спартак, гладіатори почали заспокоюватись і,'згідно з наказами, розходитися по своїх когортах. Коли на землю спустився морок, на десяти широченних дворах, де щойно панували безладдя, крики і розпач, установився спокій і глибока тиша.

На кожному дворі вишикувалися по дві когорти гладіаторів. Мовчазні й схвильовані, вони стояли щільними шеренгами і чекали рішення своїх трибунів та центуріонів, які зібралися на нараду в одному з фехтувальних залів.

Усі ці події відбувалися саме тоді, коли Спартак і Еномай, добравшись після стількох зусиль до школи Ленту-ла, зупинилися, помітивши близько від себе списи, мечі й шоломи, що блищали в темряві при світлі смолоскипа.

— Легіонери, — -півголосом сказав Еномай Спартакові.

— Так, — відповів той, відчуваючи, як стислося його серце.

— Значить, надто пізно... Школу оточено... Що нам робити?

— Чекай!

І Спартак, напруживши слух, щоб уловити найвіддале-ніший голос або шум, уважно стежив за рухом смолоскипа, який усе віддалявся і нарешті зник зовсім.

Тоді Спартак сказав Еномаєві:

— Стґй і мовчи.

Обережно рушив він до того місця, де щойно пройшли римські легіонери. Через кілька кроків фракієць прислухався, почувши тихе перешіптування, і підніс до очей долоню. Напруживши зір, він на хвилину зміг розгледіти темну масу, яка рухалася в кінці вулиці. Тоді він обережно повернувся назад і, взявши Еномая за руку, звернув ліворуч. За десять кроків Спартак спинився і похапцем прошепотів товаришеві:

— Вони тільки що почали оточувати школу, та ще не зовсім оточили. Тепер вони розташовують загони своїх бійців на кожному перехресті вулиці. Ми краще знаємо всі ці поплутані завулки і хвилин на десять раніше потрапимо до муру з боку міста. В тому місці мур дуже старий, не вище двадцяти восьми футів, там ми проберемося до школи.

Отак ця незвичайна людина з незрівнянним спокоєм і мужністю одчайдушно боролася проти зловісної долі і щохвилини знаходила в собі нове завзяття та мудрість.

Все так і сталось, як передбачав Спартак. Вони швидко прослизнули темними плутаними вуличками до муру в наміченому місці. Тут Еномай зі спритністю, якої не можна було чекати від його велетенської постаті, почав видиратися нагору, навпомацки знаходячи виступи і гострі камінці. Він швидко виліз на мур і почав спускатися з другого боку.

Як тільки германець зник по той бік, Спартак ухопився правою рукою за гострий кінець камінця і теж почав підійматися цією незручною драбиною. Та коли він, забувши про вивих лівої руки, пустив і її в хід, то пронизливо скрикнув від гострого болю і впав навзнаки на землю.

Попередня
-= 71 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!