знайди книгу для душі...
— Що сталося, Спартак? — приглушеним голосом спитав Еномай. Він уже сплигнув на землю по той бік муру.
— Нічого... — відповів рудіарій. Зібравши всю силу волі, незважаючи на страждання від страшного болю в лівій руці, він знову почав з спритністю серни видиратися на мур. — Нічого... Моя вивихнута рука...
— Ах, присягаюся всіма гадюками пекла! — ледве заглушуючи свій голос, вилаявся Еномай. — Справді!.. Про це ми не подумали... Зачекай мене... Я зараз вилізу нагору і допоможу тобі...
— Нічого!.. Нічого!.. Кажу тобі, це нічого... Не рухайся... я зараз сам доберуся до тебе... мені не треба допомоги...
Невдовзі Еномай справді побачив могутню постать наверху муру, а через деякий час Спартак швидко злазив униз, пересуваючись від одного каменя до іншого, від щілини до щілини, і нарешті сплигнув на землю.
Стурбований Еномай швидко підійшов до Спартака, щоб побачити, що у нього з рукою, і спинився, вражений його виглядом. Обличчя рудіарія посиніло, а розширені нерухомі зіниці робили його схожим швидше на привид, ніж на живу людину.
— Спартак! Спартак!.. — тихо покликав його германець. І грубе обличчя цього дикуна засвітилося такою ніжністю, на яку він, здавалося, не був здатний. — Спартак... ти занадто мучишся... більше, ніж може стерпіти людина... Спартак... ти знепритомнієш... Сядь отут...
Еномай любовно пригорнув фракійця до себе і посадив на великому камені, притуливши спиною до муру.
Спартак справді протягом останніх п’яти днів був зовсім знесилений фізичними й душевними стражданнями. Його обличчя помертвіло, вкрилося потом, а лоб став холодним, немов мармур. Бліді губи сіпались, і з них крізь зціплені зуби виривався ледве чутний стогін. Тільки-но Еномай притулив його до муру, як Спартак схилив голову на плече і застиг.
Він здавався мертвим.
Суворий германець, який раптом обернувся на дбайливу сестру-жалібницю, розгублено дивився на свого друга, не знаючи, що робити. Нарешті він узяв обережно його ліву руку, підняв її і відкинув край туніки. Рука дуже набрякла і страшенно опухла. Треба було зараз же перев’язати її.
Еномай опустив руку фракійця і почав відривати бин-ду од свого плаща.
Від необережного дотику Еномая рука Спартака страшенно заболіла; він застогнав і поволі розплющив очі.
Ледве опритомнівши, він подивився навкруги, пригадав усе, що сталося, підвівся і сказав насмішкувато:
— Оце так герой!.. Присягаюся Юпітером Олімпійським, Спартак став жалюгідною бабою!.. Наших братів убивають, справа наша гине, а я непритомнію! Боягуз!
Еномай насилу зміг його переконати, що навколо все спокійно, що вони ще встигнуть озброїти гладіаторів, що непритомність його тривала не більше двох хвилин, а рука його таки в дуже поганому стані.
Кажучи все це, германець міцно перев’язав Спартакові руку. Довший кінець він обв’язав йому навколо шиї, надавши руці горизонтального положення на рівні грудей.
— Тепер ти менше страждатимеш. Спартакові досить однієї руки, щоб лишатися непереможним.
— Аби тільки нам роздобути мечі, — відповів фракієць і швидко рушив до найближчої будівлі.
Передній зал був порожній; через нього вони вийшли У двір.
Там мовчки стояли дві когорти гладіаторів. Несподівана поява Спартака й Еномая викликала в них крики радості.
— Тихше! — гучно крикнув Спартак.
— Тихше! — повторив Еномай.
— Мовчіть і стійте у бойовому порядку. Тепер не час даремно кричати!
І коли знову запала тиша, він запитав:
— А де ж трибуни, центуріони, начальники?
— У залі Аврори радяться, що робити далі, — відповів один з декуріонів. — Школу оточили когорти римлян, зали із зброєю охороняють численні загони легіонерів.
— Знаю, — відповів Спартак і, повернувшись до Ено-мая, додав: — Ходімо до залу Аврори. — Потім голосно промовив до гладіаторів: — Заклинаю вас усіма богами неба і пекла додержуватись порядку й тиші.
Вийшовши зі старої школи (так звалася будівля, де вони затрималися на ці кілька хвилин), Спартак і Еномай попрямували до другої будівлі, що звалася школою Аврори, і швидко ввійшли до фехтувального залу, де при світлі кількох смолоскипів близько двохсот гладіаторів — трибунів, центуріонів і членів верховного штабу Спілки пригноблених — обговорювали план дії в цей небезпечний час.
— Спартак! — вигукнули кілька голосів при появі ру-діарія.
— Ми загинули! — сказав гладіатор, який головував на нараді.
— Ще ні, — заперечив Спартак, — якщо ми зможемо захопити хоча б один склад зброї.
— Але як це зробити?
— Є у нас смолоскипи? — спитав Спартак.