Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Спартак

Його плутане красномовство вичерпалося. Хоч як він шукав слів, щоб закінчити свою промову, чухаючи спочатку вухо, потім ніс, — так нічого і не знайшов. І, всупереч правилам граматики, словом «але» бідний префект-закінчив свою промову.

Трибун Сервіліан усміхнувся. Він добре знав префек-тову вдачу і розумів його скрутне становище. Щоб виручити префекта і здійснити все те,-що сам намітив, трибун сказав:

— Я вважаю, що можна прийняти тільки один план, щоб знищити змову цієї наволочі: стерегти і захищати зали, де складено зброю, замкнути ворота школи і охороняти їх, щоб перешкодити втечі гладіаторів, загородити всі вулиці й виходи з міста. Про все це я вже потурбувався.

— І ти чудово зробив, доблесний Сервіліане, — сказав з поважним виглядом префект, дуже задоволений з того, що трибун своєю передбачливістю звільнив його від клопоту самому давати розпорядження, а потім ще й відповідати за них.

— Тепер, — додав Сервіліан, — у мене залишилося близько ста п’ятдесяти легіонерів. Разом із хоробрими ополченцями міста я міг би рішуче виступити проти бунтівників, розігнати їх і примусити повернутися в їхні клітки.

— Дуже добре, чудово задумано! Це саме те, що я хотів запропонувати! — підхопив Меттій Лібеон. Префектові здавалось неймовірним щастям, що трибун візьметься сам керувати цією справою.

— Щодо тебе, мудрий Лібеоне, то ти, безсумнівно, зажадаєш узяти безпосередню участь у діях.

— О... коли тут командуєш ти, хоробрий і випробуваний у битвах, і хочеш, щоб я претендував... о, ні... ніколи не буде того, щоб я...

— Тому, що ти цього бажаєш, — перебив префекта трибун, — ти можеш залишитися з сотнею капуанських солдатів біля воріт школи Геркулеса, на відстані двох пострілів з лука звідси, щоб оберігати вихід разом із загоном легіонерів, який там уже вартує...

— Але... ти розумієш, що... зрештою, я людина тоги... проте... якщо ти думаєш, що...

— А, я тебе зрозумів: ти хотів би взяти участь у сутичці з цією наволоччю, що, можливо, стане неминучою... та все ж охорона тих воріт — справа дуже важлива, і тому я

• прошу тебе взяти на себе це завдання.

І стиха, майже на вухо, швидко-швидко сказав Лібеонові:

— Там тобі не загрожує небезпека.

А голосно мовив:

— Проте, якщо ти хочеш розпорядитись інакше...

— Ні, ні... ти думаєш? — сказав, трохи посміливішавши, Меттій Лібеон. — Іди і порозганяй бунтівників, іди, сміливий юначе, а я з сотнею воїнів піду на вказане мені місце, і якщо ті спробують звідти вийти... якщо вони спробують мене атакувати... ви побачите... кепсько їм буде... хоча... зрештою я людина тоги... але ще пам’ятаю мої юнацькі воєнні подвиги... і горе цим нещасним... якщо...

Так, бурмочучи собі під ніс, він потиснув руку Серві-ліанові і в супроводі центуріона рушив з капуанськими солдатами на довірений йому пост. У глибині душі він горював над своїм становищем, в яке потрапив через божевілля десяти тисяч бунтівників, і шкодував за спокоєм минулих безжурних днів.

Тим часом гладіатори, вагаючись між надією і відчаєм, усе ще лишались у дворах і чекали наказів своїх начальників. А ті, озброєні смолоскипами, готувалися за всяку ціну оволодіти складом зброї у школі Геркулеса. Вхід до цього залу охороняли п’ятдесят легіонерів і раби, що вирішили ціною життя захищати двері від бунтівників.

Саме тоді, коли Спартак, Еномай та їхні товариші приготувалися вдертися до коридора, що вів до складу зброї, нічну тишу розітнув звук сурми і сумно пролинув над дворами, де стояли зімкнуті шеренги гладіаторів.

— Тихше! ■ вигукнув Спартак і помахом смолоскипа спинив своїх товаришів.

Слідом за звуком сурм залунав голос міського оповісника, який від імені римського Сенату вимагав, щоб бунтівники повернулися до своїх камер, і попереджав, що в разі непокори після другого сигналу вони будуть розігнані збройною силою республіки.

Страшне хвилювання, оглушливе й довге ревіння тисяч голосів відповіло на крик глашатая. І немов відгомін сусідніх гір, слова цього оповісника зловісно повторювали інші оповісники біля входів до всіх дворів, де стояли гладіатори.

Спартак спинився, на мить задумавшись. Обличчя його було страшне, очі дивилися в землю, він ніби радився сам із собою. Нарешті повернувся до товаришів і досить голосно, щоб його почули, промовив:

— Якщо атака на зал із зброєю вдасться, то здобутих мечів нам вистачить, щоб захопити інші склади зброї, і ми переможемо. Якщо ж напад не вдасться, то нам залишиться тільки один вихід, щоб наша справа не загинула остаточно. Старші центуріони з обох легіонів повинні будуть звідси повернутися до своїх товаришів. Коли за чверть години не залунає наш гімн свободи, то-нехай запропонують усім розійтись і повернутися до камер. Це означатиме, що ми не змогли захопити зброю. В цьому разі ми зламаємо і підпалимо хвіртку, що знаходиться на відстані пів-постріла з лука від школи Геркулеса. Зібравшись у таверні Ганімеда, озброїмося чим зможемо і через усі перешкоди, скільки б нас не було — сто, шістдесят, тридцять — словом, усі, хто лишиться живий, станемо табором на Везувії і там піднімемо прапор повстання. Туди, найкоротшими стежками, озброєні чи без зброї, хай збираються всі наші брати. Звідти почнеться війна пригноблених проти гнобителів.

Попередня
-= 74 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!