Слава ЗСУ!

І після короткої паузи, бачачи, що два старші центуріони не наважуються залишити місце, де небезпека була найбільшою, він сказав:

— Армодію, Клувіане! Іменем верховного штабу наказую вам іти!

Обидва юнаки нахилили голови і неохоче розійшлися. Тоді Спартак, повернувшись до своїх товаришів, сказав:

— А тепер... уперед! г

Разом з Еномаєм він перший увійшов до коридора, де був зал із зброєю, і блискавично кинувся на легіонерів; начальник легіонерів, однорукий і одноокий ветеран, зустрів напад криком:

— Уперед!.. Ану, вперед! Підлі гладіатори!.. Впер... Та він не зміг закінчити, бо Спартак, простягши руку з палаючим смолоскипом, ударив його в обличчя.

Старий легіонер страшно закричав і відступив. Солдати марно намагалися дістати мечами Еномая і Спартака, які, одчайдушно діючи цією небаченою зброєю, напирали на них і відтісняли од дверей складу.

У цей час легіонери під керівництвом Тіта Сервіліана і капуанські ополченці, розділені на два загони, під командуванням центуріонів, рушили одночасно на три двори і почали кидати дротики у беззбройних гладіаторів.

То була жахлива картина. Гладіатори з диким виттям і прокляттям, гнані густим дощем списів, відступали до виходів з дворів і в один голос кричали:

— Зброї!.. Зброї!.. Зброї!..

А дощ дротиків сипався на них. Скоро відступ гладіаторів став панічним, перетворився на втечу.

Тоді почалася метушня біля виходів, у коридорах. Гладіатори поспішали до камер, падали, задихалися, давили й топтали один одного. Чулися дикі крики, прокльони, благання, зойки поранених і вмираючих.

Винищення гладіаторів на перших трьох дворах і їхня втеча викликала замішання й паніку в когортах на останніх дворах. Шеренґи гладіаторів почали розладнуватися, рідшати. Маючи зброю, ці люди могли б битися, загинути як один або здобути повну перемогу навіть над двома римськими легіонами. Тепер же, без зброї, приречені на смерть, вони не могли і чверті години лишатися разом, бо кожен хотів урятуватися.

Тим часом Спартак і Еномай, мов голодні тигри, билися поруч з двома товаришами — ширина коридора не дозволяла битися більш ніж по чотири в ряд — і швидко встигли прогнати легіонерів од дверей. Завзято переслідуючи їх, вони швидко відтіснили їх до атрію, де поступово набралося близько сотні гладіаторів з смолоскипами. Деяких легіонерів вони звалили додолу, повбивали, інших, з обпаленими обличчями, осліплених, примусили тікати.

А в цей час гладіатори, що були в коридорі, складали смолоскипи під дверима, намагаючись їх підпалити і таким чином вдертися до залу із зброєю.

Легіонери кидалися врозтіч од шаленого нападу Спартака. Деякі з них потрапили в середину когорт Сервіліана, Попілія і Солонія, які зімкнутим строєм — таким був наказ — переслідували гладіаторів по дворах.

Трибун і центуріон дізналися, таким чином, про нову для них небезпеку, що могла вирвати з їхніх рук так легко здобуту перемогу. Тому Попілій поспішив до школи Геркулеса, кинувся в коридор, де двері до залу із зброєю вже почали палати. Він побачив, що мечами проти смолоскипів нічого не зробиш, і наказав заднім шеренгам кидати вздовж коридора дротики. Ця зброя і тут швидко принесла легіонерам перемогу над мужністю повстанців.

Загін Спартака відступив, але у повному порядку, бо в ньому були найхоробріші і найсильніші гладіатори. Вони відступали, кидаючи в римлян смолоскипи, витягали дротики з убитих і поранених товаришів, яких несли з собою, і цими дротиками, наче мечами, завзято змагалися за вихід з коридора.

Вийшовши з Еномаєм і сотнею товаришів з атрію у двір, Спартак побачив безладну втечу гладіаторів. їхні страшні крики і зойки свідчили, що всередині дворів усе було вже втрачено і що тепер залишився тільки один шлях до порятунку — вирватися зі школи і тікати на Везувій. Тому, повернувшись до атрію, він закричав громовим голосом, який гучно лунав навіть у бойовій колотнечі:

— Хто має мечі, хай лишається тут і якомога довше захищає цей вихід від легіонерів!

Кілька гладіаторів, озброєних захопленими у легіонерів мечами й списами, враз стали стіною біля виходу з кори-дора, яким марно намагались оволодіти легіонери Попілія.

— За мною! — гукнув до інших гладіаторів Спартак, високо розмахуючи смолоскипом і показуючи цим напрям відступу.

Разом з Еномаєм він швидко попростував до муру, що оточував школу, до того місця, де вузькі й невисокі двері, вже багато років замкнені і завалені, могли бути для гладіаторів єдиним шляхом до порятунку.

Та щоб спалити їх, потрібно було не менш як півгодини. Було очевидно, що переможці, кинувшись з усіх боків, не дали б гладіаторам вийти. А сокир чи молотів, щоб розтрощити двері, у них не було. Що тут робити? Як швидше відчинити двері?