Слава ЗСУ!

Та цієї миті, коли всі тривожно, кожний про себе, шукав способу досягти спільної мети, могутній Еномай глянув на мармурову колону, що лежала поблизу, і гукнув до товаришів:

— Ану, хто найдужчий, виходь!

Миттю сім чи вісім найвищих і найсильніших гладіаторів вийшли і стали перед Еномаєм. Він швидко обвів їх поглядом досвідченої людини і звернувся до високого кремезного самніта, такого ж велетня, як він сам. Нагнувшись над колоною і підклавши руки під один її кінець, він сказав:

— Ну, а тепер побачимо, яка твоя сила: бери-но цю колону за другий кінець.

Всі зрозуміли намір Еномая і розступилися, Германець і самніт легко підняли колону, перенесли, трохи розгойдали величезну брилу і гупнули нею в двері, що затріщали від страшного удару.

Двічі мусили гладіатори повторити цей прийом, а за третім разом двері впали, розтрощені на скалки. Гладіатори, погасивши і покидавши смолоскипи, мовчки вийшли через прохід і слідом за Спартаком рушили брудною, вузькою вуличкою до таверни Ганімеда.

Це була одна з найближчих до шкодл Лентула таверн, куди найчастіше заходили гладіатори, її хазяїном був рудіарій, близький приятель Спартака, учасник змови, якій він допомагав чим тільки міг.

Вивіска над входом зображала потворного Ганімеда, що наливав червоний як кров нектар у чащу не менш потворному Юпітерові. Таверна була на відстані пострілу з самостріла од того місця, де вартували легіонери і капу-анські ополченці під командуванням товстого, мирно настроєного Меттія Лібеона.

‘ Мовчки, обережно просувалися за Спартаком двісті гладіаторів. За наказом, переданим пошепки, всі спинилися.

Фракієць, германець і ще кілька, гладіаторів увійшли до таверни. Рудіарій — хазяїн її — невимовно потерпаючи за успіх боротьби, про яку він здогадувався з криків і гамору, що долітали від школи, кинувся їм назустріч:

— Ну, як?.. Що нового?.. Як іде битва?.. Але Спартак рішуче обірвав ці розпитування:

— Вібінію, дай нам усю зброю, яка в тебе є. Дай нам усе, що в час відчаю може стати смертельною зброєю.

З цими словами він підбіг до печі і схопив залізний рожен, в той час як Еномай зняв зі стіни сокиру. Зібравши в оберемок списи, ножі, коси, він вийшов з таверни розподілити цю зброю між товаришами. Так зробили й інші. Скоро всі озброїлися: крім того, захопили з собою також три невеликі дерев’яні драбини та кілька мотузків.

Озброєні гладіатори мовчки рушили до вулиці, на якій вартували римські солдати. Вартові ледве встигли ударити на сполох, як гладіатори з люттю диких звірів кинулися на них, завдаючи нищівних ударів. Бій тривав усього кілька хвилин. Одчайдушна навала гладіаторів швидко зламала нечисленний загін легіонерів та капуанського ополчення.

Молодий центуріон ополчення Квінт Волузій спонукував своїх солдатів до бою, сам одчайдушне бився поруч з найхоробрішими і кричав:

— Уперед, капуанці!.. Сміливіше, ради Юпітера Тіфатсь-кого!.. Меттію!.. Доблесний Меттію... підбадьорюй бійців!

При першому натискові Меттія Лібеона охопила паніка, і він сховався у хвості свого невеликого загону. Він почув, як настирливо його закликали до виконання обов’язку, і сам почав кричати, навряд чи розуміючи свої слова:

— Справді, що... звичайно... Капуанці, сміливіше!.. Вперед, мужні капуанці!.. Я буду командувати... а ви бийтеся... Не бійтеся... нічого... Бийте! Вбивайте!..

При кожному слові він відступав назад.

Сміливий Квінт Волузій упав, пронизаний наскрізь шаленим ударом Спартакового рожна, і гладіатори, прорвавшись, кинулись бігом повз нещасного префекта, який, знітившись, упав навколішки і кричав плаксивим тремтячим голосом:

— Я людина тоги... Я не зробив... нічого злого... згляньтеся... згляньтеся, сміливці!.. Пожалійте!..

Він не зміг більше скімлити, бо Еномай у цю мить стусаном ноги в груди повалив його навзнак.

Спартак пробіг кроків триста, спинився і, задихаючись, сказав Еномаєві:

— Треба, щоб половина з нас лишилась тут затримати хоч на півгодини ворогів і дати змогу іншим перелізти через міський мур.

— Я лишаюся! — крикнув Еномай.

— Ні, ти поведеш їх на Везувій, а тут лишусь я...

— Нізащо! Якщо я загину, ти зможеш продовжувати війну, а коли загинеш ти — усьому кінець.

— Біжи, біжи ти, Спартак, — вигукнули одразу кілька гладіаторів, — ми лишаємося тут з Еномаєм!

Сльози з’явилися на очах Спартака при цьому змаганні у самопожертві й відданості. Потиснувши другові руку, він сказав:

— Прощайте... Чекаю вас на Везувії...

У супроводі гладіаторів, до яких Еномай приєднав людей з драбинами, Спартак зник у лабіринті завулків, що вели до міського муру. А Еномай наказав гладіаторам, які лишилися, викидати з вікон сусідніх домів ослони, ліжка та інші меблі, щоб загородити ними вулицю. Вік готувався до тривалого і жорстокого опору римським когортам, які вже наближалися.